Бюрле — підприємець, який виробляв і продавав зброю усім, хто платив гарну ціну. Нацистська Німеччина не стала виключенням. Не було у нього і жодних етичних обмежень щодо питань придбання мистецьких творів — чимало з них до Другої світової війни належали єврейським колекціонерам, яких знищили нацисти, а походження багатьох інших — досі непрояснене.
Контроверсійності виставці додає той факт, що Кунстхаус Цюриха мав тісні зв’язки з Бюрле, котрий свого часу був членом комітету з колекції й фінансував будівництво нового виставкового залу.
Виставка, що наразі проходить у залі Бюрле, вийшла за межі суто мистецької події. Вона має декілька вимірів. Власне мистецький — можливість доторкнутися до справжніх шедеврів світового мистецтва. Дискусійний, що стосується етичних питань щодо співпраці Кунстхауса з Бюрле та права виставляти твори, придбані за дуже неоднозначних обставин. Контекстний, який проявляється через дослідження історії колекції, її вплив на сьогодення та на майбутнє. Тож ця експозиція виходить далеко за межі просто мистецької події.
«Маленька Ірен» П'єра-Огюста Ренуара — одна з 633-х
Юна Ірен з очікуванням вглядається за межі картини, де, вочевидь, майоріє її майбутнє. Що вона там бачить? Можливо те, що в 19 років вона одружиться з єврейським банкіром Моісем де Камондо, народить двох дітей, потім покине сім’ю та одружиться вдруге. Її портрет зберігатиметься у доньки Беатріс. У 1942 році вже дорослу дочку разом з чоловіком та двома дітьми арештують нацисти. Усіх чотирьох вб'ють в Аушвіці, а картину вкрадуть.
Після капітуляції нацистської Німеччини союзники знайдуть портрет Ірен в Берліні та повернуть власниці (Ірен вдалося врятуватися, оскільки вона переховувалася у Парижі під прізвищем свого другого чоловіка Сампієрі).
У 1949 році жінка продає портрет через посередників колекціонеру Бюрле.
Так «Маленька Ірен», частина сімʼї котрої загинула від рук нацистів, стала одним з 633 експонатів колекції Бюрле, людини, яка отримала свої величезні статки та сформувала унікальну колекцію, продаючи вбивцям зброю.
Історія «Маленької Ірен» не поодинока. Таких багато. І саме це викликає у суспільстві бурхливі реакції та гострі дискусії.
Після смерті Еміля його вдова Шарлотта разом з дітьми заснували Фонд Е. Г. Бюрле, якому було передано близько третини колекції – 221 мистецький твір із 633. Решта і досі залишається у приватній власності.
Ядром колекції є французький імпресіоністичний і постімпресіоністичний живопис, в ній також представлені твори, які готують до імпресіонізму, супроводжують його або слугують відправною точкою. Окрім того, вона включає і низку пізньосередньовічних дерев'яних скульптур.
Цінність колекції неможливо переоцінити, вона могла б стати тим, чим варто пишатися безумовно, але історичний контекст примушує ставити питання і шукати відповіді.
Суперечливий Бюрле
Під час Другої світової війни Бюрле не лише продає зброю нацистам та активно скуповує мистецькі твори, він ще й активно займається театром, класичною музикою, літературою, спонсорує науку, фінансує будівництво старокатолицької церкви в Цюриха Ерлікон. Його головна і нібито благородна мета — консолідувати консервативне мистецтво у Швейцарії. Але при цьому він не забуває і про податкові вигоди. Скажімо, у 1942 році підприємець пропонує профінансувати нову будівлю для Шаушпільхаус і одразу починає тиснути на міську адміністрацію, щоб та дозволила вирахувати цю пожертву із податку на військовий прибуток. Однак це йому не вдається.
Підприємець завжди прагнув потрапити до вищого класу Цюриха. Мистецька колекція і продумане меценатство були дієвими методами досягти бажаного. Тож його зусилля дали результат: Бюрле приєднується до Цюрихського художнього товариства (Zürcher Kunstgesellschaf), асоціації меценатів Кунсхаус Цюрих, входить до правління і врешті стає віцеголовою.
Кунстхаус і Бюрле
Колекціонер подарував музею декілька творів з колекції, серед яких були й картини Клода Моне.
У 1930-х роках Цюрихське художнє товариство (Kunstgesellschaft) починає планувати розширення музейного простору, але справа не зрушує з місця, аж поки Бюрле не перераховує 2 мільйони франків у фонд будівництва. Це величезна сума, що сьогодні еквівалентна приблизно 50 мільйонам франків.
Щоправда, архітектурний конкурс був відтермінований через війну, і тоді Бюрле сплачує ще 2 мільйони франків, щоб прискорити проєкт. Однак нестача матеріалів і пріоритет, наданий будівництву житла після війни, змусили відкласти початок робіт аж до 1954 року. В той час фінансовий стан Kunstgesellschaft був досить хиткий і меценат обіцяє сплатити повну вартість будівництва, якщо місто безплатно передасть земельну ділянку Кунстхаусу.
Після його пропозиції всі партії схвалюють «нову будівлю Kunsthaus і прийняття 6 мільйонів кровних грошей». Справа зрушила з місця, але Бюрле так і не дочекався відкриття виставкового залу, що відбулося у 1958 році. Він помер у листопаді 1956-го.
Перша виставка в залі на 1200 м2 без колон, освітленій природним світлом, була першою ж таки публічною презентацією колекції Еміля Бюрле і великою соціальною подією.
Після цього «галерея Бюрле» тривалий час залишалась найважливішим виставковим залом у Швейцарії. В ній виставка проходить і зараз. Тож ім'я людини, що постачала зброю нацистам і водночас займалася меценатством, вкарбовано в історію країни. Але настав час для переосмислення і його вкладу, і значення колекції.
Дискусії, контекст і пошук відповідей
Виставка у Кунстхаусі поставила колекцію Фонду в центр уваги громадськості. У ЗМІ та серед громадян точиться бурхлива дискусія: чи варто її виставляти в музеї, який отримує як державне, так і приватне фінансування, чи містить колекція вкрадені нацистами твори, або такі, походження яких невідоме, чи всі роботи, придбані Бюрле, не повинні показуватися громадськості? А насамкінець, порушується питання, як така нейтральна країна, як Швейцарія, могла дозволити Бюрле продавати зброю нацистам?
У відповідь на гостру соціальну, медійну та політичну полеміку місто і кантон Цюрих та Kunstgesellschaft скликали круглий стіл під керівництвом Фелікса Ульмана, який запросив історика Рафаеля Ґросса для дослідження походження експонатів колекції Бюрле. Його звіт буде опубліковано влітку 2024 року. Це має стати логічним завершенням безпрецедентної мистецької та суспільно важливої події й приводом для нових питань та дискусій.
Наразі Кунстхаус Цюриха визнає складність питання та неоднозначність власної позиції у минулі часи і виявляє зацікавленість у продовженні обговорень. У музеї вважають, що цю колекцію потрібно демонструвати, оскільки самі твори жодним чином не причетні до злочинів, скоєних нацистами. Навпаки, вони свідчать про ці злочини та спонукають до вшанування пам’яті жертв нацистського терору, а також — до переоцінки ролі Швейцарії у Другій світовій війні. Це, звісно, може вплинути й на сьогодення. Особливо зважаючи на контекст війни Росії проти України.
Заплановано три етапи цієї мистецької події.
- Власне виставка, що почалася у листопаді 2023 року.
- Її розширений формат, що реалізується навесні 2024 року та включатиме поглиблення у змістовому плані й буде доповнений супутніми заходами.
- Публікація остаточного звіту історика Рафаеля Ґросса, що планується влітку 2024 року.
Кунстхаус прагне обговорювати усі теми, що викликають суперечки, з залученням широкого кола громадян. Частину думок можна почути на представлених у виставковому залі аудіо- та відеозаявах. Також доступне цифрове та офлайн-опитування відвідувачів, які можуть висловитися з приводу контексту та самої виставки. Таким чином, кожен і кожна може стати частиною суспільно важливого процесу.
Чинна виставка є першим кроком у пошуку відповідей на гострі запитання, попереду ще довгий шлях. Тож долучайтеся до цього процесу.
Фото: Kunsthaus
