Цікаві факти про прапор України
Його знають у всьому світі, він майорить у найрізноманітніших країнах світу задля підтримки українців та, дуже часто, як символ свободи. Яка ж історія українського стягу і що він символізує?
Значення синього та жовтого кольорів на прапорі трактуються по-різному. Існує розповсюджене пояснення, що жовтий (або ж золотий) колір символізує Бога-Отця, Творця, і взагалі Вищу Духовність. Синій – це усе земне, а також свобода вибору, якою Творець наділив людей у надії, що ті нею не зловживатимуть. Однак найбільш розповсюджене трактування - це всім відоме поєднання чистого синього неба, що простягається над жовтим пшеничним полем - символом мирної праці та достатку.
Найперша історична згадка про поєднання двох кольорів зафіксована 1256 року - в день заснування міста Львів. Король Данило, закладаючи місто, назване на честь його сина Лева, подарував місту герб. На ньому зображений золотий лев на синьому тлі, який залишається символом Львова і дотепер.
Сама ж колірна гама прапора існує вже не одну тисячу років. Її пов’язують з Великим переселенням народів, яке відбувалося 3000 років до н.е. Це дуже природне поєднання, особливо для житниці Європи, як вже багато років називають Україну.
Першу спробу створити жовто-блакитний прапор таким, яким його звикли бачити (синьо-жовтий, з двох горизонтальних смуг), здійснила Головна Руська Рада - орган, що представляв національний рух української громади Галичини. Під час революційної “Весни народів” 1848 р. Ця рада відновлює використання герба, на якому був зображений вже згаданий золотий лев, у Львові. А як національний прапор використовуються стяг з поєднанням синього і жовтого кольорів - практично таким, яким ми звикли бачити його сьогодні.
На початку ХХ ст. певного поширення набув жовто-блакитний прапор (верхня смуга є жовтою). Він виник під впливом поширеної в Німеччині практики створення місцевих прапорів, згідно якої колір верхньої смуги на прапорі дає основна гербова фігура. До початку 1918 р. Використовували обидва варіанти поєднання кольорів прапора.
Після Лютневої революції 1917 року синьо-жовті прапори почали з’являтися в різних містах українських земель, зокрема в Києві, Одесі та Харкові. Перше офіційне визнання синьо-жовтого стягу як національного символу відбулося 22 березня 1918 року. Тоді Центральна Рада ухвалила закон, який затверджував поєднання блакитного і жовтого кольорів на прапорі Української народної республіки (УНР).
У 1938−1939 роках синьо-жовтий стяг був прапором Карпатської України, а в 1941 році – самопроголошеної у Львові Української Держави.
У часи радянської окупації зберігання полотнища синьо-жовтого кольорів було серйозним злочином, а його поява в громадських місцях розцінювалося як подія надзвичайного характеру. Хоча цікавим є те, що першим прапором так званої Української Народної Республіки Рад (маріонеткового більшовицького утворення 1917-1919 рр.) став червоний стяг з блакитно-жовтим прапором у верхньому лівому куті. Однак з міркувань придушення національної свідомості українців, його у 1919 році прибрали і замінили літерами УСРР.
Утвердження незалежності України почалося з підняття блакитно-жовтих прапорів у різних куточках країни. 26 квітня 1989-го року відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, який проходив під відомим нині українським стягом. Національний прапор також підняли 22 травня того ж року на закритті Шевченківського свята, а 23 березня наступного року він з'явився над Львівською міськрадою. 24 липня блакитно-жовтий прапор, освячений в Софіївському соборі владиками УПЦ та УГКЦ, був урочисто піднятий над будівлею міської ради Києва.
Вже 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України постановою "Про прапор України" надала синьо-жовтому стягу статус офіційної символіки країни. 28 січня 1992-го ВРУ ухвалила постанову "Про затвердження Державним прапором України Національного прапора".
У червні 2014 року у Києві намалювали найбільший український прапор. Тоді тисячі волонтерів розмалювали велику ділянку бетонного схилу на Оболонській набережній в синьо-жовті кольори.
У 2016 році, з нагоди 25-ї річниці Незалежності, в Музеї архітектури та побуту Пирогово висадили сині і жовті квіти, які сформували собою велетенський прапор України. Він увійшов до Книги рекордів Гіннеса України як найбільший квітковий килим.
Цікаві факти про герб України
Український герб теж має тривалу історію становлення і сягає коренями у часи Русі.
Тризуб у прадавні часи використовувався як оберіг. На багатьох пам’ятках культури, датованих ще І століттям, збереглися його зображення. Також відомо, що цей знак був елементом символіки й інших народів. Подібний символ був і у Нептуна.
Достеменно невідомо точного тлумачення, що означає тризуб. На даний момент, існує близько 40 різних версій його походження. Ті, хто притримуються релігійних версій, зокрема, стверджують, що тризуб означає “трисуття” - схематизоване зображення голуба як символа Святого Духа. Також є популярною гіпотеза, що тризуб - сокіл, який пікірує на здобич. Цікавим співпадінням є те, що в українському тризубі, як його зображують зараз, можна роздивитися слово “ВОЛЯ” - те, до чого так прагнуть українці.
Між істориками давно точаться суперечки щодо герба Тризуб: чи був він знаком виключно князів Рюриковичів, чи, все ж таки, - давнім знаком слов’ян. У будь-якому разі, за часи Київської Русі, Тризуб карбували на монетах князів, ліпили з глини та цегли, вимальовували на глиняному посуді тощо. Однак з ХІ ст. ця тенденція пішла на спад, оскільки лише три князі Русі використовували тризуб як свій знак. У середині XIII ст. знаки Рюриковичів повністю зникли з ужитку. Про Тризуб забули майже на 700 років.
Галицько-Волинська держава, пряма спадкоємиця Київської Русі, використовувала герб, що зображав Руського лева - золотого лева на блакитному / лазурному тлі. Уперше Руський лев фігурує на печатці руського короля Юрія I Львовича, що датована початком XIV ст. Руського лева використовували як державний символ Русі і карбували його на руських грошах. Після краху Галицько-Волинської держави, Руський лев і надалі використовувався як герб, однак вже як регіональний.
За часи держави Війська Запорозького виник перший оригінальний український герб - Лицар із самопалом або ж Козак з мушкетом. Сталих кольорів герб не мав, тому існувало декілька його варіацій. У XVIII столітті на полкових і сотенних прапорах Гетьманщини козака зображали у червоному або позолоченому жупані на блакитному або золотому тлі.
Після проголошення Незалежності УНР, у колах тодішньої еліти тривала дискусія, який із історичних символів гідний стати гербом - символом новітньої української державності. На початку розглядалися три претенденти: галицький Золотий лев, що спинається на скелю; київський архистратиг Михаїл, який на зламі XIX–XX ст. почали сприймати як герб Наддніпрянської України, та Лицар із самопалом, який уже у XVIII ст. трактували як “національний герб”. Михайло Грушевський восени 1917-го навіть висунув пропозицію створення цілком нового символу «творчої мирної праці в новій Україні» – золотий плуг на блакитному тлі.
Загадковий тризубний знак, який був на монетах часів князя Володимира Великого, що на той момент був відомий лише вузькому колу фахівців, спочатку сприймався як компромісний варіант. Але саме він найкраще підійшов для ролі національного символа. Давно забутий, але віднайдений, Тризуб швидко почав сприйматися як національно-державний герб України.
На відміну від УНР, ЗУНР (Західноукраїнська народна республіка) затвердили гербом саме Руського лева. Однак 22 січня 1919 року після Акту Злуки він поступається місцем Тризубу і на теренах Галичини, таким чином, назавжди відходячи на другий план.
За часів радянської окупації, тризуб почали переслідувати за його значення для української культури та свободолюбства, які Москва жадала знищити. Тоді герб почали вважати “знаком українських націоналістів”. Лише за часи Незалежності України тризуб нарешті зміг вийти з підпілля та остаточно закріпився як Державний герб України.
Цікаві факти про гімн України
Український гімн - це не лише державний символ, він ще й символ свободи, незламності і віри у перемогу.
Павло Чубинський написав “Ще не вмерла Україна” за півгодини. За свідченнями сучасників, восени 1862 року на одній із вечірок Чубинського, сербські студенти, які навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан, а в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинського неабияк надихнула ця пісня. Він раптово подався в іншу кімнату і за півгодини повернувся з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна».
10 березня 1865 року, на Шевченкових роковинах у місті Перемишль, що в Польщі, вийшов у світ твір композитора Михайла Вербицького і поєднанні зі словами поета Павла Чубинського. Він став дуже популярним, бо добре передавав думки та емоції українців, п відтак його становлення як гімн України було лише питанням часу.
Вербицький попервах писав музику для гітари, оскільки твір на початку задумувався як сольний. Лише згодом він адаптував її до хорового співу.
Новий твір швидко поширився серед проукраїнськи налаштованих гуртків. «За шкідливий вплив на розум простолюду» Павла Чубинського було вислано в Архангельську губернію на проживання під наглядом поліції. Повернутися він зміг лише через 7 років.
За часи Української народної республіки «Ще не вмерла Україна» виконувалася як державний гімн, проте офіційного статусу цей музичний твір ще не мав. Вперше як національний гімн його затвердив Сойм Карпатської України на своєму першому і останньому засіданні 15 березня 1939 року.
За часи радянської окупації пісню не ухвалили гімном УРСР, позаяк його текст «суперечив комуністичній ідеології». Твір заборонили як «буржуазно-націоналістичний», однак попри це він був виданий на Кубані (етнічна територія України, яка наразі входить до складу РФ) в збірці кубанських народних пісень під виглядом народної пісні.
6 березня 2003 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про Державний Гімн України». Твір «Ще не вмерла України ф слава, ні воля» на трішки змінені слова Павла Чубинського й музику Михайла Вербицького офіційно став Державним Гімном.
Зараз його співають дорослі і діти, в Україні та далеко поза її межами.
Усі три державних символи України стали, якщо можна так сказати, дуже популярними та модними. Кольорове поєднання в одязі, прикраси у вигляді тризуба, рінгтони на телефонах - українська символіка давно вийшла за межі офіційних заходів і стала частиною звичайного життя українців і навіть наших друзів за кордоном.
