11 років тому, саме напередодні Євромайдану, Олександра разом з трьома маленькими дітьми переїхала до Австрії. На той момент вона не планувала ні активної професійної, ні громадської діяльності, але історично значущі події в Україні спонукали її до дій.

Саме Революція Гідності стала відправною точкою для її занурення в активізм. Пані Саєнко зізнається, що просто не могла всидіти вдома, тож почала шукати українську громаду та долучилася до мітингів у Відні. Практично одразу вона зрозуміла, що для більш ефективності діяльності українців знадобиться її досвід і як комунікаційниці, і як германістки, що не лише добре знає мову країни, а й глибоко розуміє культурний контекст. Так почався її шлях в активізмі та культурній дипломатії.

Олександра заснувала та продовжує розвивати проєкт UStream, який став впізнаваним брендом і наразі включає не лише мультидисциплінарний фестиваль, а й регулярні культурно-просвітницькі івенти та біговий клуб UStream — Runners. 

Початок громадської діяльності в Австрії

«11 років тому я разом з трьома маленькими дітьми переїхала до Австрії. Це було напередодні Євромайдану. На той момент я не була громадською активісткою і навіть ще не планувала виходити на роботу. Але коли побачила, що відбувається в рідній країні, не могла залишатись осторонь. Вже в грудні 2013 року українці влаштовували демонстрації, я ж приєдналася до них у січні й побачила, що можу покращити, зважаючи на мій професійний бекграунд».

Доєднавшись до віденської української спільноти, Олександра почала працювати на результат і брала повну відповідальність за організацію культурних подій, виводячи їх на якісно новий рівень. Для кращого позиціювання активістської діяльності, зізнається співрозмовниця, активістам не завжди вистачало знань та навичок у публічних комунікаціях, знання мови та культурного контексту. Все це вона принесла в український громадський рух.

«Я мала практичний досвід в піарі, академічний бекграунд і компетентний рівень володіння німецькою мовою, що дуже важливо у побудові комунікації. Окрім того, я ще і була авторкою практично-теоретичного курсу з піар-тексту, який викладала магістрам у харківському виші. я приєдналась до громадської організації у функції пресспікерки».

Весь 2014 рік Олександра разом зі своєю організацією були голосом України в Австрії. Тоді саме представники громадянського суспільства спілкуватися з міжнародною ком’юніті та ЗМІ, розповідали про Україну, про те, що політичні події, а також презентували нашу культуру та мистецтво. Так починалось те, що заведено називати культурною дипломатією.

«Коли в кінці 2014 року було призначено нового посла, ми ініціювали проведення перших в історії білатеральних відносин двох країн Днів української культури».

Створення та розвиток проєкту UStream

За реалізацію Днів української культури взялася Олександра. Залучивши свій досвід, знання, творчий підхід, енергію і частково власні кошти, вона разом з кількома однодумцями за кілька місяців змогла організувати подію, масштабнішу, ніж очікували дипломати, спільнота і сама активістка.

«За кілька місяців я зробила мультидисциплінарний фестиваль. Програма містила музику й образотворче мистецтво, літературні читання й театр. Це виглядало настільки потужно та професійно, що ніхто не міг повірити, що захід реалізувала активістка, причому майже одноосібно. Від продюсування і пошуку грошей, формулювання концепції й меседжів до логістики й продажу квитків. Окрім того, я ще й дофінансувала проєкт. Тобто була і волонтеркою, і меценаткою».

Попри приголомшливий успіх заходу, пані Олександра хотіла припинити свою діяльність організаторки-волонтерки, оскільки це вимагає величезного ресурсу. Утім, однодумці переконали її в необхідності продовжувати, адже це було вкрай необхідно для підтримки українців та України.

«Через 2 роки після першого заходу я вирішила продовжити. На той момент наше МЗС уже активно просувало ідею про культурну дипломатію, яку міністр Павло Клімкін всіляко підтримував, оскільки вона була йому близька.

У 2016 році я була його позаштатним радником, оскільки, крім академічного бекграунду, який передбачає системність, здатність до аналізу та рефлексій, мала ще і практичний досвід. Відтак я розуміла, що потрібні не чергові «дні культури», а бренд, за яким сформується певна впізнаваність. І тоді навколо нього можна буде нарощувати пабліцитний капітал. Тож я взялася за брендинг: сама придумала назву UStream, яка мала відображати швидкість, силу, рух, і замовила айдентику.

Австрія дуже чутлива до класичної музики, тому ключовою подією програми завжди були музичні івенти. Ми завжди робимо великий захід, після якого є можливість поспілкуватись почесним гостям».

До фінансування проєкту долучалися в різні роки український і австрійський бізнес. Надавалися гранти від міста Відень, землі Зальцбург. А передостанній фестиваль, що відбувся у 2019 році, отримав, нарешті, підтримку від української держави.

У 2019 році українська держава в особі новоствореного Українського інституту проводила білатеральний рік культури Україна-Австрія. Програма містила понад 200 заходів, і наш святковий концерт, присвячений 100-літтю української культурної дипломатії, був включений в цю програму.

На сьогодні відбулось чотири фестивалі UStream. Мети досягнуто — бренд став впізнаваним. І як кожен успішний проєкт, він масштабувався: з'явився ще один напрям — UStream Event.

«Впродовж останніх двох років я проводжу культурні, мистецькі, інтелектуальні події, але вже не в рамках фестивалю, а окремо, спорадично. Вони дуже різні за напрямами й форматами, але їх досить багато. Цей напрям діяльності я назвала UStream Event. 

З повномасштабним вторгненням кількість українців у Австрії вагомо збільшилась — тільки у Відні їх 20 тисяч. І тепер вже українці формують попит на рідний продукт. Тобто зараз я організовую події переважно для співвітчизників. 

Скажімо, у вересні відбувся кінопоказ художніх фільмів з Богданом Бенюком у головній ролі. На подію приїхав він сам та режисер однієї зі стрічок Заза Буадзе. Був аншлаг — за кілька днів до показу квитків у продажу не було. 

Люди, фізично відірвані від батьківщини, потребують емоційного зв’язку з нею. Окрім того, повномасштабна війна стала поштовхом для формування самосвідомості. Сьогодні набагато більше українців замислюються про власну ідентичність і прагнуть розібратися. Тож увесь цей напрям розвиваємо для того, щоб допомогти їм. 

Так, напередодні  показу фільмів ми організували  зустріч з актором і режисером, де говорили впродовж двох годин про культурну ідентичність, намагались знайти відповіді на питання, які не дають спокою майже три останні роки.

Окрім культурно-мистецьких подій, в рамках бренду UStream реалізується ще один унікальний для Австрії проєкт — національний біговий клуб UStream Runners.

«Ще років 10 тому, у свої 39, я захопилась бігом. Пробігла напівмарафон, а потім і марафон. У Відні регулярно відбувається масштабний міжнародний марафон, я стала його амбасадоркою від України. Тепер наші бігуни беруть участь у міжнародних змаганнях з прапором клубу й України. Це теж частина брендингу України. 

 Особисті цінності та мотивація

Пані Олександра жартома називає UStream своєю п’ятою дитиною, адже вкладає у розвиток проєкту всю свою душу. Говорячи про особисті мотиви, вона наголошує на відчутті відповідальності за достойну презентацію України, а ще невгамовному перфекціонізмі й бажанні робити все на найвищому рівні. 

«Я небайдужа людина і в професії, і в особистому житті — будь-де. Тому все, до чого я торкаюсь, має бути зроблене якнайліпше. Я не можу спати, коли щось робиться недбало і неякісно. Коли я побачила позитивний зворотний зв'язок на наші перші активності, вирішила, що треба продовжувати. Всі ці люди — небайдужі австрійці, які хочуть розібратися,— повинні мати змогу через наші заходи отримати інформацію, пізнати Україну. Я є частиною України і хочу гідно показувати її світу. А зараз ця робота потрібна також українцям, що опинилися за кордоном». 

Унікальність українців та їх потенціал

Культурна менеджерка наголошує на особливостях українців, які стали біженцями. На їхній стійкості, високому рівні освіти, прагненні до інтеграції. 

«В моїй діяльності я бачу українців, які не самоізолюються, а навпаки намагаються інтегруватися, зберігаючи при цьому емоційний зв’язок з батьківщиною. Зараз це переважно жінки та діти. Жінки — з вищою освітою та високою кваліфікацією, що нетипово для звичних для Європи біженців. І хоча вони не можуть знайти відповідної статусу та кваліфікації роботи, вони докладаються великих зусиль. Отримуючи соціальну допомогу, шукають роботу, оскільки не хочуть бути економічним чи соціальним баластом. Це відрізняє їх від інших біженців, та й навіть від середньостатистичних громадян країни. Українські жінки — втілення резильєнтності».

Стратегічні завдання на державному рівні

Олександра вважає, що наразі важливо формулювати кейси про унікальний досвід українців, просувати наші наративи на міжнародному рівні. Це наше стратегічне завдання. 

«Щоб масштабно поширювати успішні українські кейси, потрібно влаштовувати заходи різних форматів і з різними цільовими аудиторіями: бізнес-спілками, посадовцями, політиками та іншими. Наші спікери й експерти — дуже цінні в розрізі цієї специфічної, суто національної, експертизи, якої не має ніхто. Але для її поширення необхідно, щоб теоретики та практики працювали разом і щоб була системна підтримка на рівні держави».

Досвід Олександри Саєнко — один із тих кейсів, які варто формулювати та поширювати. Це приклад того, як одна людина здатна запустити масштабні процеси, змінювати усталені речі, підтримувати рідну країну та трансформувати її імідж в очах світу. 

Одна з цілей Олександри — змінювати світ на краще. І це не пафосні слова, скоріше, мета, до якої вона здатна дійти.