Поки реальна ворожа зброя руйнує українські міста, музеї, життя, культуру, долі, культурна спадщина будує мости, створює бажання милуватись Україною та допомагати українцям.
Мистецтво надає змісти та допомогає зрозуміти — хто такі українці.
Роками в Україні різні імперські режими намагалися вирвати з кров’ю повагу українців до самих себе та свого коріння яке, як виявляється, є прекрасним, багатим та є світовою культурною спадщиною.
За перші місяці вторгнення Росії на територію України, десятки українських музеїв та галерей всіма можливими способами намагалися захистити музейні скарби. Частину з них сховали в укріплених приміщеннях, інші тимчасово евакуювали в Європу. Одним з прикладів збереження художніх цінностей є співпраця Київської Національної картинної галереї (в минулому Київський музей російського мистецтва) з потужною світовою мистецькою установою - Женевським музеєм мистецтва та історії (МАН), що запросив до кінця квітня в прекрасні зали музея Рат (Musée Rath) та Кунстмузея у Базелі (Kunstmuseum Basel) дві виставки Київської Національної картинної галереї «Від сутінок до світання» (Женева) та "Народжені в Україні" (Базель)
«Культура — це універсальне благо. У часи кризи нормально бути солідарним, незважаючи на кордони», — пояснює Марк-Олів’є Валер, директор Женевського музею мистецтва і історії (MAH), що підтримує контакти з музеєм від початку кризи.
Марк-Олів'є Валер, директор Женевського Mузею Mистецтва та Історії (MAH)
«Історія справді навчила нас, що мистецька та культурна спадщина є однією із вибраних цілей під час збройних конфліктів.
Лише за три дні вантажівка вирушила із Женеви до Львова з аварійним обладнанням і кількома сотнями ящиків, щоби перевезти роботи в цілковитій безпеці та помістити їх у сховище».
Дві прекрасні колекції демонструють живопис та графічні твори XIX-го та початку ХХ-го сторіччя на тему нічних годин - цієї дивної, призупиненої, такої символічної саме зараз миті, яка дає відчуття неминучої перемоги світла над темрявою, від найвідоміших художників, імена яких Росія привласнила протягом минулих часів - роботи кримчанина Івана Айвазовського, таємничого Архипа Куїнджі, народженого в Маріуполі, киянина Вільгельма Котарбінського та загально відомого в світі Іллі Рєпіна, родом з невеликого українського міста Чугуєва.
Ця подія дає змогу розкрити швейцарській публіці головний аспект української культурної спадщини, спираючись на один із серії проектів «Від сутінок до світання», що започаткували Національним музеєм «Київська картинна галерея» до свого сторіччя у 2021 році.
Про те, чому евакуація проходила під грифом «секретно», нам розповіла мистецтвознавиця, співкураторка виставки в Базелі «Народжені в Україні», директорка музею Української діаспори Оксана Підсуха.
Оксана Підсуха
- За чиєї ініціативи стала можливою евакуація експонатів?
Ці два проєкти здійснені за ініціативи Національного музею «Київська картинна галерея» і особисто Генерального директора цього музею Юрія Вакуленка. Як тільки-но почалася повномасштабна війна, у перші ж дні, коли Київ був напів оточений і на місто летіли бомби, стало зрозуміло, що не тільки територія, люди та інфраструктура є ціллю ворога. Росія руйнує все на своєму шляху і з особливим цинізмом і брутальністю знищує те, що є дорогим для українців, те, що складає нашу ідентичність.
Весь світ обійшли світлини зруйнованого музею Григорія Сковороди на Харківщині прямим влучанням снаряду. Нагадаю, що Сковорода, ювілей якого ми святкуємо цього року, є одним із фундаторів нашої філософської думки, яскравим виразником українського світогляду.
Київська Національна галерея після ракетного удару 10 жовтня 2022 року
Варто наголосити, що колектив Київської національної картинної галереї героїчно захищав музейні фонди з перших днів війни і зробив все від нього залежне, аби максимально убезпечити колекцію в Києві. Але було зрозуміло, що від прямого влучання ракети ніяк не вберегтись. Саме тоді народилася ідея вивезти хоча б частину колекції музею до Європи, знайти для неї тимчасовий притулок. Представники музею виїхали в Європу, провели успішні переговори і домовилися про співпрацю з Кунстмузеєм у Базелі (Kunstmuseum Basel) та Женевським музеєм мистецства та історії. І ми дуже вдячні цим інституціям, які підтримали ініціативу і взяли на себе основні фінансові витрати та вирішили чимало організаційних задач на шляху евакуації та організації виставок.
- Як вдалося вивезти музейні цінності за кордон під час війни?
Це було надзвичайно складно. Втім, всі гілки української влади максимально посприяли – і офіс Президента України, і Міністерство культури, і Департамент культури Київської міської адміністрації. Дозволи оформили вчасно і швидко. Найболючішим залишалося питання безпеки, адже страхувати транспортування колекції на території України в умовах воєнного стану було неможливо. Тож перевезення колекції до кордону України з Євросоюзом нагадувало детектив і відбувався в режимі абсолютної секретності. Генеральний директор музею особисто супроводжував вантаж до митниці, окрім конвою, який був виділений.
Юрій Вакуленко. Генеральний директор Київської національної галереї мистецтв
- Які українські скарби зараз демонструються в Базелі та Женеві? Що побачать європейці?
Хочу зосередити увагу на проєкті «Народжені Україною», що демонструється в Базелі. Його концепція дуже важлива в контексті війни Росії проти України та нашої боротьби за територіальні та культурні кордони.
Як відомо, основу колекції Київської національної картинної галереї складають твори відомих художників 18-20 століття, що жили і працювали в Російській імперії та Радянському Союзі. Серед них були й українці, які народилися в епоху бездержавності своєї батьківщини, окупованої Росією. Вони жили й формувалися в часи, коли імперська влада забороняла українську мову, репресувала українську культуру, унеможливлювала якісну національну освіту, жорстко придушувала культурний спротив і зросійщувала українців. У тих складних обставинах талановиті українці та представники інших колонізованих народів були змушені залишати дім. Часто вони вирушали до центру імперії - Петербурга чи Москви, адже лише там могли отримати професійний вишкіл та досягти великого успіху. Деякі з них вже не поверталися, були поглинуті імперією і майже втрачали зв’язок із батьківщиною. Але чимало художників змогли зберегти національну ідентичність і зробити свій внесок в українську культуру.
Йдеться, наприклад, про таких знаних художників як Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський, Ілля Рєпін чи Давид Бурлюк. Цих та інших українців Росія привласнила собі й узурпувала право на їхню творчість. Європа також часто слідувала за російською пропагандою, називаючи «російським» ледь не все, що було створене в Російській імперії. Ми ж цією виставкою відновлюємо історичну справедливість і повертаємо Україні імена і творчість її видатних синів та доньок, насамперед тих, у кого українське коріння пробивалося навіть через імперський «асфальт».
Ілля Рєпін "Черниця" 1887
На жаль, інерція в світовому інформаційному просторі все ще дуже сильна. Приміром, чи багато людей знає, що Казимир Малевич, основоположник супрематизму, автор знаменитого «Чорного квадрату», ніякий не росіянин?! Насправді, він мав польське етнічне походження, народився і довго жив у Києві, в своїй автобіографії називав себе українцем. Визначальним у його творчості був і вплив українського народного мистецтва.
Наведу цікавий свіжий приклад багаторічної інерції в мистецтвознавстві, яку вдалося подолати лише, коли почалася велика війна. Йдеться про роботу Едгара Дега з колекції Лондонської Національної галереї, яка понад 100 років була відома під назвою «Російські танцівниці». Але на полотні художник зобразив танцівниць в українському народному вбранні зі стрічками жовтого та блакитного кольору. Після численних звернень до музею зображені дівчата нарешті повернулися додому, картині змінили назву на «Українські танцівниці».
- Які зараз ще існують колаборації, які українські цінності ще зберігаються в Європі? Що вам відомо?
У листопаді відкрилася чудова виставка українського авангарду в знаменитому музеї Тіссен-Борнеміса в Мадриді з колекції київського Національного художнього музею. І це дійсно надзвичайна подія, бо український авангард – фантастичне явище, яке багато в чому випередило свій час. Ми маємо ним пишатися і відкрити світові. До слова, там представлені і роботи Казимира Малевича, поруч із творами Анатоля Петрицького, Олександра Богомазова та інших.
Наразі увага світу прикута до України. Але ні на хвилину не забуваємо, що цей інтерес виник завдяки героїчним Збройним силам України та опору всього народу України. На нас напала Росія, яка в багато разів переважає Україну і за територією, і за кількістю населення, і за зброєю. Світ давав нам три дні, а ми стоїмо, б’ємося і перемагаємо. І саме це приголомшило і змусило вдивитися в нас – що ж ми за народ такий, звідки взялися, чим дихаємо.
Болісно усвідомлювати яку ціну ми платимо за те, щоби бути почутими і побаченими світом. Але ми повинні використати цей історичний шанс розповісти про свою складну історію та повернути вкрадені Росією національні культурні здобутки.
Іван Айвазовський «Візок у полі» 1848
- Дякуємо вам за ті проекти, що ви робите. Браво! Ми будемо їх підтримувати також.
Дякую вам за можливість донести цю інформацію до українців у Швейцарії і сказати, що ми чекаємо їх удома. Але навіть на відстані ми мусимо триматися разом і робити все від нас залежне, аби наближати перемогу. Впевнена, що і такі культурні проєкти як наш також працює на перемогу України, перемогу цивілізації над варварством, перемогу європейських цінностей.
Виставка “Від заходу до світанку” проходить до 23 квітня 2023р у Женевському музеї мистецтва та історії (МАН) www.institutions.ville-geneve.ch/fr/mah
Виставка “Народжено в Україні” проходить до 30 квітня 2023р у Кунстмузеї Базеля www.kunstmuseumbasel.ch/en/exhibitions/2022/born-in-ukraine
Куратори: Галина Алавердова, Ольга Осадщій, Оксана Підсуха
Curators: Galyna Alaverdova, Olga Osadtschy, Oksana Pidsukha
Фото: Женевський музей мистецтва та історії (MAH), Оксана Підсуха
Авторське право на зображення: Ірина Попа
