Ідея, що мистецтво має стати важливою складовою, чи навіть осердям освіти дітей — дуже потужна. Саме її закладено в основу програми MUS-E.

Ця унікальна програма була створена  видатним скрипалем та гуманістом Ієгуді Менухіним, разом із Вернером Шміттом, віцепрезидентом Фонду Ієгуді Менухіна, та  Маріанною Понселе, виконавчою віцепрезиденткою Фонду, ще у 1993 році. Вона  базується на концепції, що музика, як і інші види мистецтва, мають бути невіддільною частиною повсюдної освіти, бути доступними для всіх та стати базовою цінністю у житті кожної людини.

Наразі, MUS-E успішно реалізується у 12 країнах світу і демонструє фантастичні результати.  

Ми мали неймовірну можливість поспілкуватися з одним з засновників програми MUS-E Вернером Шміттом. Наша надихальна розмова стосувалася не лише сенсів, планів та здобутків програми, а й надзвичайно важливої діяльності пана Вернера в контексті України, яку він провадив, починаючи з 1994 року, а також ряду його чудових ініціатив щодо нашої країни та українців, що наразі живуть у Швейцарії.

Як і коли виникла ідея створити MUS-E?

Цьогоріч ми святкуємо 30-ліття програми MUS-E. Якраз три десятиліття тому ми разом з експертами з десяти країн, що були знавцями історії, психології та мистецтва, сформували її концепцію. Після кількох днів спільної роботи, ми розробили рекомендації, які досі живі та реалізовуються у 12 країнах світу.

Коли ми запустили два пілотні класи, то вже через шість місяців побачили, що це працює фантастично. Усі були в захваті — вчителі, батьки, діти, артисти. А тому ми продовжили. 

Щодо Швейцарії, то у нас ситуація наступна: попри те, що між 26 кантонами не існує кордонів, іноді виникають великі «війни» між франкомовною та німецькомовними частинами, а відтак, буває досить важко відкривати програму в нових регіонах. Тому поки ми представлені лише у Базелі, Берні й Санкт-Галлені, та почали пілотний проєкт у Невшателі.

До речі, у нас є план відкрити MUS-E в Одесі

Це пов’язано з моєю дружбою з Ієгуді Менухіним. Він створив Міжнародний фонд Ієгуді Менухіна (IYMF) у 1991 році не для того, щоб впорядковувати концепції, а щоби втілювати в життя своє бачення людяності. Я тоді був близький до ООН і мені було легше впливати на цей процес.

А у 1993 році ми разом провели конференцію, саме тоді почався MUS-E. В наступному 1994 році IYMF дав благодійний концерт, що був об'єднаний темою, яку можна окреслити як «Голос миру». Там виступали музиканти з усього світу: з Латинської Америки, усієї Європи, практично, звідусіль. Такі концерти відбувалися раз на рік і мали великий успіх.

На концерті 1994 року в програмі струнних інструментів був представлений бандурист у супроводі сопрано, його дружини. Слухати їхній виступ було справжнім задоволенням. А тоді Ієгуді оголосив зі сцени, що частина грошей від концерту піде на підтримку обдарованих дітей Україні з соціально незахищених верств населення. 

Після закінчення концерту я запитав: «Ієгуді, ти пообіцяв це аудиторії, і що ми тепер маємо робити?!»

Він відповів: «Все дуже просто. Ти поїдеш в Київ і вибереш дітей».

Тож у листопаді того року я прибув до Києва, де відвідав школу ім.Миколи Лисенка. Насправді обдарованих дітей було знайти зовсім не важко, складно було зробити болісний для мене відбір. 

Соціальна ситуація в Києві тоді була дуже непростою. Пам'ятаю, що якось вранці я побачив на вулиці стареньку з мішком картоплі, ввечері вона залишалася на тому ж місці… 

І тоді я подумав: «Що ми робимо?!» Ми кажемо: «Хороший хлопчик, тренуйся, і ти досягнеш успіху. А країна — взагалі ніщо». І вирішив, що треба шукати можливість допомогти країні в економічному плані, а не тільки говорити про культуру та мистецтво. 

Тому коли я був у Києві, то ініціював відкриття міжнародного відділення ESTA (Європейської асоціації викладачів струнних інструментів). А через кілька років її віцепрезидент приїхав до мене і висловив загальне прагнення провести міжнародну конференцію в Україні.  

Ця ідея розвитку чогось значущого у Східній Європі була для мене дуже важливою.

Тож у 1999 році ми разом з генеральним секретарем ESTA поїхали до Києва. Тоді у нас було багато інтерв’ю і зустрічей, а одного разу у посольстві Австрії ми познайомились з жінкою, що відповідала за культуру. Вона сказала: «Не варто зосереджуватись на Києві, тут надають достатньо підтримки. Їдьте в Одесу».

Ця назва здалась мені дуже цікавою, і ми відправились до Одеси, де відвідали відому у всьому світі спеціалізовану музичну школу ім. проф. Столярського. Саме там ми й організували конференцію у 2000 році. 

Однією з перешкод тоді було те, що рейси до Одеси здійснювали лише Австрійські авіалінії, а вони могли взяти максимум 30 людей. Ми ж планували, що буде 120-150 учасників зі Західної Європи. Тож я уклав контракт з авіакомпанією Malev на чартерний рейс з Будапешта до Одеси, і усі змогли дістатися.

Це було ще одним знаком для мене, що є певні базові потреби, які потрібно вирішувати. Недостатньо дбати лише про музичну освіту, хоча це дуже важливо, я віолончеліст і знаю, про що кажу. Потрібно робити більше.

Конференція в Одесі пройшла дуже успішно. Тетяна Маркова була заступником директора тієї школи і запропонувала впровадити обмін між Одесою та Бернською консерваторією, де я був директором впродовж 20 років.

Ми погодились. Чому ні? Одесити виконали дуже хорошу роботу і зробили все можливе, щоб успішно провести конференцію. 

І от, завдяки програмі обміну вже більше тисячі молодих людей змогли взяти участь у двосторонніх проєктах. Один із найбільших —  молодіжний симфонічний оркестр Берна, який ми організували у 2002 році. 72 молоді музиканти поїхали в Одесу, ми запросили 44 місцевих учасників і створили величезний оркестр. А потім відправились у Судак, що у Криму, виступали там у санаторії, який тоді належав ВПС (Військово-повітряні сили) України. Це були незабутні враження. У нас також було кілька концертів у Сімферополі. Я ніколи до того не бачив, щоб зали були настільки заповнені — для місцевих виступ молодіжного оркестру зі Швейцарії був унікальним досвідом. Одного дня я зможу написати про це книгу.

Треба. Такі гарні спогади!

З кожним візитом в Україну я наближався до кращого розуміння потреб країни, загальної ситуації, культури та мислення людей. 

В Одесі я був 31 раз, у Києві — лише чотири рази.

Так, це дуже особливе місце, дуже мистецьке та музичне.

А зараз, коли у квітні 2023 року ми організовували конференцію у Берні, то вирішили, що можемо почати саме з Одеси, яка може стати прикладом для інших регіонів. Знаю, що у різних частинах України різний менталітет. І я дещо заангажований в цьому питанні, бо не можу бути всюди. Тож зосередився на цих взаєминах.

Саме я створив Асоціацію «Legato Bern-Odesa». Спочатку ніхто не міг уявити, що це стане настільки важливим. Зараз я організовую забезпечення дітей-біженців інструментами, шукаю для них вчителів. Для дорослих я створив New Odesa String Quartet з дуже професійними молодими музикантами… У мене є можливість, я маю щось зробити.

Отже, ви вирішили продовжити ідею MUS-E для України. А що є головним у MUS-E? Я гадаю, що така діяльність може бути великою допомогою нашій країні, навіть з огляду на терапію. Наразі це дуже важливо.

Це справді має терапевтичний ефект, але MUS-E — це не лише терапія. Це повинно бути частиною повсякденного життя. 

Основна ідея Ієгуді Менухіна полягала в тому, що ми маємо поставити мистецтво та культуру в центр суспільства. Мистецтво — це не лише творчість, воно  —  про творення поваги та толерантності. Скажімо, коли я сиджу в оркестрі, я повинен поважати ближнього, маю слухати всіх. 

Зауважу, що вже майже 1,5 мільйона дітей змогли взяти участь у програмі MUS-E. Сподіваюся, їх буде більше. І в Одесі, і в Україні загалом. Я знаю, що в вашій країні є нова концепція освіти. Я її читав.  

Нова українська школа.

Так. І є багато аспектів, написаних в ній так само, як ми говоримо в програмі MUS-E. Але натепер я бачу, що крім складнощів, викликаних воєнною ситуацією, проблема ще й в тім, що шкільна система в Україні дуже сувора, авторитарна. Ви не повинні бути такими авторитарними, коли погоджуєтеся з підходом, що діти навчаються граючись. Цього точно не має бути, і я це можу довести, базуючись на кількох проведених дослідженнях. 

До речі, я є президентом MUS-E у Німеччині. Там ми тісно співпрацювали з Педагогічним університетом Гейдельберга, і всі їхні співробітники дійшли висновку, що програма MUS-E фантастична!

Хто вас підтримує? Які ваші основні донори?

У кожній країні по-різному. У Швейцарії кантон Берн оплачує 90% загальних витрат. У Санкт-Галлені кантон платить 30%, ще 30% надходить від муніципалітету, решта — приватне фінансування. У Німеччині набагато гірше – ми завжди повинні знаходити приватне фінансування.

У Швейцарії більшість ініціатив йде знизу. Проєкти, які пропонуються зверху, часто не бувають успішними. Тому не завжди ефективно говорити з відповідальними особами високого рангу — проєкти можуть зупинитися. 

Але якщо є бажання школи, то вона може переконати свої громади, і тоді буде рух. Однак ми повинні знайти гроші. У Швейцарії це набагато дорожче, ніж в інших країнах. Наприклад, артист програми MUS-E у Косові отримує 15 євро за урок, а у Швейцарії — сто швейцарських франків за ту ж роботу.

У Косові програма все ще триває?

Так, і це чудово! Вона розпочалась після війни у 2010 році. 

Фінансування там здійснюється зовні. Можливо, вони мали якісь гранти від міністерства, але, в основному, кошти надходили від департаменту розвитку Швейцарії, ЄС чи, скажімо, від посольства Німеччини.

Тепер вони мають чудовий зв’язок із Terre des Homme  — гуманітарною організацією в Лозанні. 

У Косово велика проблема – безпритульні діти, 40% дітей не відвідує школи. Але Terre des Hommes створила центри, куди вони приходять, тому що є артисти з MUS-E.

Якщо узагальнити відповідь на ваше запитання, то підкреслю: у нашої програми немає єдиної моделі фінансування.

Я вважаю, що для України гранти — єдиний вихід, тому що держава може підтримувати, але фінансувати не буде. 

На якому виді мистецтва зосереджена програма  MUS-E?

MUS-E — це не про класику, а про будь-яке мистецтво. Це можуть бути танці, попмузика, капоейра. Навіть реп-співак може стати артистом у програмі MUS-E. У нас немає меж для мистецьких проявів.

Рішення про те, хто прийде до школи на урок, приймає відповідальний вчитель, а MUS-E залучає координатора, який піклується про баланс між артистом, дитиною та вчителем. Цей трикутник завжди знаходиться у рівновазі. Наприклад, MUS-E Швейцарії наймає координатора, який відповідає за 20 шкільних класів.

А які вимоги до артиста? Тому що не кожен може бути частиною програми.

Він має бути відкритим для роботи з дітьми. Звісно, артист не повинен ставати педагогом, але у нього повинно бути правильне розуміння розвитку дітей певного віку. 

А ще, харизма артиста повинна приваблювати дітей. Це, зазвичай, не проблема. 

Ми пропонуємо тренінги для артистів, або створюємо умови, щоб вони могли обмінюватися досвідом. Так треба робити в кожній країні.

В Іспанії вся країна з MUS-E, на всій території!

Супер! І як їм це вдалося?

У багатьох країнах, наприклад у Швейцарії, якщо ви йдете до церкви, вам потрібно сплачувати податок за релігію. І багато людей виходять з церкви, аби заощадити. В Іспанії вони не можуть вийти з церкви, однак у них є можливість направити податки на культуру чи соціальні ініціативи. Я вважаю це фантастичним рішенням.

До речі, одна з проблем, яку я відчув у контексті України, це те, що мистецтво у вашій країні дуже пов’язане з конкуренцією. Діти, які зараз живуть тут, постійно у парадигмі: «Конкурс. Конкуренція. Змагання». 

Наша ж мета — не розпалити конкуренцію, ми розвиваємо навички та творчість.

Я грала на фортепіано в музичній школі 11 років і знаю, про що ви говорите. Попри те, що я відмовилась від ідеї стати музиканткою, музика дала мені дуже багато – творчість, інтуїцію…

І це те, у що ми віримо. Це було важливим і для тієї конференції, і для створення аматорських оркестрів. Музика не має вважатися цінністю лише тоді, коли людина стає фаховим музикантом, вона має бути цінністю завжди. 

Пам’ятаю, якось ми приземлилися в Одесі, а в перші роки біля входу в аеропорт завжди знаходились військові, тоді я мав розмову з однією милою військовою. Вона запитала мене, що я збираюся робити в місті, я відповів, що планую відвідати музичну школу ім. Столярського та привіз деякі інструменти зі Швейцарії. Вона зауважила, що раніше вчилася в цій школі й грала на тромбоні, проте кинула це заняття, тому що не планувала ставати професійним музикантом.

Так, у нас в основному все саме так. Якщо не йдеш у професію, то, зазвичай, не продовжуєш заняття музикою.

Уявіть, під час моєї роботи у консерваторії, у мене було 3200 студентів і десь п’ять із них щороку ставали професійними музикантами. Для інших – це було цінністю на все життя. Це відкриває розум.

Безумовно! Музика та творчість дійсно змінюють сприйняття життя.

До речі, будівля, навпроти якої ми сидимо — це концертний зал, який я створив (Yehudi Menuhin Forum, Bern). У минулому це була християнська церква, яка і досі є власницею приміщення. Ось уже майже 14 років ми працюємо як концертний зал і конференц-центр. І це чудово функціонує. Але тепер я знайшов спосіб створити некомерційний фонд, аби викупити будівлю і відремонтувати. Вона знаходиться під охороною, але ми працюємо з архітектором, щоб показати, як це зробити добре.  

Я знаю, що у Швейцарії є порожні церкви, які часто використовують під культурні проєкти.

Так. Але ця будівля абсолютно унікальна. В залі — чудова акустика. І це було головною причиною, чому я заснував цю компанію. Ми інвестували півмільйона в нові сидіння, світло, сцену, у нас є першокласне піаніно Steinway.

Вибачте, а скільки вам років?  

Мені 77.

Це вік, коли можна відпочивати, подорожувати… Що спонукає вас бути такими активними у вашому віці?

Подорожі й відпочинок — не те, що мене цікавить. Зустрічати таких людей, як ви, набагато цікавіше. Це дає мені натхнення. Моя ідея полягає в тому, що ми тут на Землі, щоб допомагати й створювати Щось.