За 42 роки свого життя він є автором близько 30 творів, які здобули йому всесвітню славу та визнання. Серед українського доробку письменника збірка фантазійних містичних творів «Миргород», «Вечори на хуторі біля Диканьки», опис побуту та звичаїв козацтва у драмі «Тарас Бульба». Гіперболізована сатира на імперське суспільство – новела «Мертві душі», та комедія «Ревізор» зробили його класиком російської літератури (хоча в реаліях сьогодення за свою антидержавну творчість він міг би отримати реальний вирок в РФ).
Сучасна росія, продовжуючи традиції радянщини, привласнює собі всі заслуги митця приписавши його до своїх авторів. Вікіпедія позначає його як російського письменника, українського походження. Натомість в шкільній програмі з української літератури школярі вивчають твори однієї з наймістичніших постатей 19 століття. І тут постає питання: чи все так однозначно?
Виплеканий українською землею
Микола Васильович Гоголь народився 20 березня (1 квітня) 1809 року в серці України – у селі Сорочинці на Полтавщині. Він належав до старовинного козацького роду Гоголів-Яновських, а його пращур Остап Гоголь був наказним гетьманом Правобережної України. На думку дослідників, серед предків Гоголя були родини Дорошенків, Скоропадських, Мазеп, Паліїв. Можемо вважати, що у одному зі своїх найвідоміших творів «Тарас Бульба», письменник відтворив козацьку спадщину прадідів.
Мати Миколки Марія Іванівна все життя спілкувалася українською і привила любов до неї сину. Гоголь змалечку вільно володів мовою і був ознайомлений з багатством культури та звичаїв свого народу. Великий внесок в розвиток особистості майбутнього письменника зробила і бабуся Тетяна Семенівна. Під її впливом юнак захопився колекціонуванням українського фольклору, зокрема пісень, легенд, приказок та анекдотів. Вже перебуваючи в Петербурзі він просив рідних надсилати нові матеріали. В середині 1830-х років зібрання Гоголя налічувало більше тисячі пісень українського народу. «Покажіть мені народ у якого більше було би пісень. Наша Україна дзвенить піснями!», зазначав письменник.
Магічний реалізм по-українськи та самоідентифікація письменника
Гоголь, здобувши світове визнання, став першим популяризатором нашої країни на міжнародній арені. Про побут, життя, вірування та уявлення тогочасної України весь світ дізнався з його збірки творів «Миргород» до якої увійшли твори «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Вій». Фантазійні сюжети цих книг, сповнені символами та яскравими образами, у яких потойбічне органічно впліталося в повсякденне життя дають підстави вважати письменника представником течії магічного реалізму. І у своїх страшних містичних історіях про розгул нечистої сили він змальовує саме український магічний реалізм.
В свої перші роки в Петербурзі Гоголь не тільки не соромився своєї культурної та історичної приналежності, а й намагався її підкреслити. Про це красномовно нагадувала зачіска письменника – «хохлик волосся на голові». Про те що автор носив козацький оселедець згадує його учень Логінов, якому той давав приватні уроки, а також його товариш Аксаков, відмічаючи, що вигляд Миколи був зовсім інший.
Більш того, сам автор, незважаючи на перебування в російській імперії вважав себе українцем. Так, у 1840 році під час перебування на курорті в Карлсбаді (нині Карлові Вари, Чехія) письменник записав себе у гостьову книгу як «Nicolas de Gogol, Ukrainien, etabil a Moscou» - «Микола Гоголь, українець, що проживає у Москві».
Чужа російська культура
Гоголь став чи не єдиним з письменників який в першій половині 19 століття чітко наголошував про відмінності культури України та росії. Різниця між росіянами та українцями чітко простежується в багатьох його творах, зокрема зі збірки «Миргород». Він писав самобутньою «гоголівською» мовою, що підкреслювала колорит, але ставала предметом для насмішок сучасників. Борців за чистоту мови обурювало перекручування російської мови та велика кількість провінціалізмів в текстах. Культурна двоїстість текстів чітко окреслена в таких творах як «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Тарас Бульба» та «Миргород». В листуванні зі своєю матір’ю у 1829 році, він наголошував, що російська мова для нього – іноземна. Це підкреслювали і його сучасники, зазначаючи, що письменник говорив російською з помітним акцентом.
Він мріяв викладати на кафедрі історії університету Святого Володимира (нині Київський національний університет Тараса Шевченка) та писати історію України, укладаючи збірки пісень та повір’їв. У 1833 році він навіть клопотав про це, але отримавши позицію викладача історії росії, відмовився, покладаючись на брак досвіду.
«Туди! Туди! До древнього прекрасного! Він наш, він не їх – чи неправда?» - так письменник висловлювався про Київ, вважаючи його частиною України, яка не належить російській імперії.
Як зазначається у праці Петра Кралюка «Таємний агент Микола Гоголь або про що розповідає Тарас Бульба» політик та історик Михайло Грушевський відзначав роль Гоголя у формуванні української національної свідомості: «…не тільки з огляду на вплив, який мали Гоголеві повісті з українського життя (люди наших поколінь, певне, тямлять, скільки завдячували їм в розвої й усвідомленні своїх українських симпатій!), а і з огляду на його українські почуття ми не маємо ніяких причин викидати його з історії українського національного руху, розвою української свідомості».
Його любов до батьківщини критикувала та навіть засуджувала літературна та наукова спільнота росії. Зокрема поетеса Анна Ахматова, громадський діяч Абрам Перец та літературний критик Василь Розанов вбачали в українофільській творчості Гоголя небезпеку для творення засад російської культури.
Багато тогочасних письменників сходилися на думці що Гоголь до мозку кісток любить Україну. Французький письменник та драматург Проспер Меріме підкреслював: «Мені сказали, що він був звинувачений у відображенні провінційного патріотизму. Будучи малоросом (українцем), він, як кажуть деякі люди, проявляє велику прихильність до своєї Малоросії. — На шкоду вірності іншій частині імперії».
Мовне питання
Переходячи до висвітлення російськомовної спадщини письменника постає питання: чому Гоголь не писав українською? З цього дискурсу здебільшого і випливають культурні розбіжності та відкидається приналежність автора до вітчизняної літератури. Пишеш російською - росіянин. Це може нівелювати досягнення та роботи митця, присвячені Україні.
Російська шовіністична пропаганда, яка не забарилась привласнити драматурга, що здобув успіх на світовій арені, викреслила багато фактів з біографії Гоголя, які вказують на його приналежність до України. Зокрема кровні зв’язки з гетьманами ставляться під сумнів, а його дитинству і юності, які по суті викарбували особистість письменника, не надається великого значення.
На думку істориків та літературознавців Гоголь не писав тексти рідною мовою через те, що в 19 сторіччі щоб досягти успіху на ниві літератури треба було послуговуватися російською. Вона вважалася мовою «освічених» людей, а «малоросійська говірка» (українська) – вульгарною мовою селян (варто відмітити, що таке уявлення проіснувало аж до 2014 року, і наразі українська мова переживає період розквіту і становлення). Треба зазначити, що на той час російською мовою прославляли Україну і такі беззаперечно наші письменники як Євген Гребінка, Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Котляревський та навіть Тарас Шевченко.
Дослідники творчості Гоголя припускають походження неповторної «гоголівської» мови саме тому, що пишучи свої твори, письменник думав українською. Професор Гельсінгфорського університету Йосиф Мандельштам у своїй праці про внесок драматурга в світову літературу зазначав, що лексика, семантика і синтаксис автора були українськими.
Переклади Гоголя українською та мовами світу
Твори Гоголя перекладені англійською, французькою, іспанською, німецькою, турецькою, болгарською, польською, італійською, грецькою, арабською, фінською та багатьма іншими мовами. Книги літератора стали перлинами світової літератури наряду з «Божественною комедією» Данте та «Одіссеєю» Гомера.
Одним з перших перекладів «Тараса Бульби», з урахуванням редакції самого Гоголя, який уникав російського пафосу прославляння тодішньої влади, стала праця корифея українського театру Миколи Садовського, яка побачила світ у 1918 році. Серед сучасних видавництв можна відмітити "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". У 2005 році вийшов друком двотомник творів Гоголя під редакцією Івана Малковича. Цього року Василь Шкляр переклав твори письменника для видавництва «Кальварія» за редакцією 1835 року.
Сучасна культура та вшанування пам’яті
Перший пам’ятник у світі автору спорудили 4 вересня 1881 року в Ніжині, де Гоголь навчався у гімназії.
У селищі Великі Сорочинці на Полтавщині – батьківщині письменника – у 1929 році був заснований літературно-меморіальний музей Миколи Гоголя. У ньому зберігаються особисті речі, перші видання творів, малюнки та світлини автора. У селі Гоголеве відкритий національний музей-заповідник.
Окремої уваги заслуговує і Сорочинський ярмарок – автентичний захід, який став відомим на весь світ українським брендом, Гоголь прославив його у однойменному творі 1830 року з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». В першій половині 20 сторіччя Голодомор, Друга світова війна та утиски радянської влади унеможливили відтворення цього звичаю. Традицію його проведення було відновлено після здобуття Україною незалежності. В 1999 році Сорочинський ярмарок набув статусу національного. Щорічно в середині серпня Великі Сорочинці Миргородського району приймають тисячі гостей, яких цікавлять культура та традиції українського побуту. У 2023 році, у звʼязку з воєнною агресією РФ, захід вперше відбувся у Львові.
2009 рік був проголошений ЮНЕСКО роком Гоголя, на честь 200 річниці з дня народження автора. На честь письменника були випущені монети та поштові марки, а також названо астероїд.
У сучасній українській культурі можна відзначити фестиваль сучасного мистецтва GOGOLFEST, який проводився 15 років поспіль у таких містах як Київ, Херсон, Маріуполь, Івано-Франківськ.
Особливе місце посідає американський мультикультурний панк-рок гурт Gogol Bordello, фронтмен якого Євген Гудзь є вихідцем з Одеси. З початком повномасштабного вторгнення росії, музичний колектив виступив на підтримку українського народу. У вересні 2022 року вони випустили альбом Solidaritine з україномовним треком Forces of Victory, записаним разом з Сергієм Жаданом та за участі гурту Kazka.
І наостанок, процитуємо слова російського (!) біографа Гоголя Володимира Шенрока про приналежність автора:
"...Гоголь ніколи не переставав бути істинним і вірним сином України, що не могло, звичайно, не відбиватися і на всьому моральному складі цієї надзвичайно обдарованої особистості. Не лише за своїм походженням, а й за складом характеру, і за зовнішнім виглядом він був справжнім малоросом; усіма глибокими і заповітними струнами душі він був пов'язаний зі своєю поетичною батьківщиною".
