Скаутський рух охоплює увесь світ у прагненні змінювати його на краще. Це має бути світ, де люди самореалізуються як особистості та відіграють конструктивну роль у суспільстві. Це важлива місія, яка послідовно реалізується Всесвітньою організацією скаутського руху (ВОСР). 

Приводом для інтерв'ю з представницями скаутів став важливий для українських скаутів захід — участь у Camp Alpine від BSA, що знаходиться у швейцарському Кандерштезі.  

Проте розмова охопила значно більше коло питань, а відтак ми змогли поговорити і про інші важливі події та зміни Всесвітньому скаутському русі, зокрема, і перехід НОСУ до Європейського регіону, потенційні позитивні наслідки таких змін, а також про історію та сьогодення українського скаутингу. 

Ми вдячні Олені Сахаровій, лідерці українських Скаутських груп в Гданську, Польща та Селбі Чіпмен, членкині інавгураційного випуску дівчат-скаутів з формування 219 Ради Старого Північного штату в Оук Рідж, які розповіли нам усе в деталях.

А для початку зауважимо, що українські діти мали змогу поїхати у табір завдяки зусиллям команди Селбі, які організували збір коштів для українських скаутів. 

Які цінності й цілі ВОСР вам, Селбі та Олено, особисто хотілося б відзначити? Як би ви сформулювали основну місію руху?

Селбі: 

Для скаутингу в Америці місією, одним з головних завдань є  прагнення навчити молодь бути лідерами-служителями та робити внесок у суспільство, в якому вони живуть.

Ми хочемо торкнутися кожного аспекту особистості людини і об'єднати їх разом, щоб кожен і кожна могли відчути зв'язок з певним джерелом. І це, справді, головна місія світового Скаутського Руху.

Ми сприяємо вихованню молодих людей, використовуючи те, що ми називаємо Скаутським законом та Скаутською присягою, які ми повторюємо разом. Це допомагає з'єднати кожного з власною країною, побратимами-скаутами, самим собою і з Богом. 

Олена:

Так, для мене теж важливо підкреслити, що місія Всесвітнього скаутингу — вихованням молоді через систему цінностей, яка заснована на Скаутській обіцянці і нашому Скаутському законі. 

Ми прагнемо збудувати кращий світ, де люди не тільки відіграють конструктивну роль в суспільстві, а й самореалізовуються як особистості. В принципі, цим можна охарактеризувати абсолютно все, що ми робимо.

Скаутський закон і обіцянка — єдині для всіх скаутів світу?

Олена: 

Так, вони однакові для всіх країн. Звісно, при перекладі і адаптації до інших мов можуть бути невеликі відмінності, як і в скаутській програмі, яка теж містить певні культуральні відмінності різних країн. Але, загалом, місія скаутського руху універсальна, тому що близька багатьом народам і країнам. Наші цінності, принципи, мораль — спільні для усіх.

Які основні центри скаутів є у світі, про які ви хотіли б згадати?

Селбі: 

Всесвітній скаутський рух включає в себе Всесвітній Скаутський Комітет як виконавчий орган, власне, це “правління” ВОСР, Всесвітню Конференцію як вищий законодавчий орган та Всесвітнє Скаутське Бюро — секретаріат ВОСР, що його Глобальний Центр Підтримки знаходиться у Малайзії, в Куала-Лумпурі.

Штаб-квартира Всесвітнього Скаутського Бюро також базується в Куала-Лумпурі і наразі має представництва в п’яти регіональних підрозділах: європейський, арабський, африканський, азійсько-тихоокеанський, інтерамериканський.

Кожен регіон дублює всесвітню структуру ВОСР, а відтак, має Регіональний Скаутський Комітет, Регіональну Скаутську Конференцію та Регіональне Скаутське Бюро. Також у багатьох країнах є своя Національна Організація скаутів.

Штаб-квартира Європейського регіону — в Женеві, а ключове місце у бойскаутів Америки — у Техасі..

Олена:

Офіс в Женеві фокусується більше на адміністративній роботі та на сприянні всім програмам, які реалізуються в Європі, зокрема відповідає за діяльність центру, на базі якого проходив табір, що його ми відвідали — Camp Alpine в Кандерштезі. Саме з Женеви  відбувається глобальне управління та координація скаутського руху, представники офісу мають зв'язок з усім світом та їздять у відрядження до різних країн. Це допомагає підтримувати стабільну роботу та об'єднувати всі центри міжнародного Скаутингу.

В Україні, на жаль, немає сталого офісу НОСУ, однак ми наразі активно працюємо над його заснуванням, залучаючи фінансову та інституційну підтримку. Керівним органом виступає Національна Рада НОСУ, що її члени разом з Міжнародною Комісаркою, зокрема, представляють нашу Організацію на всесвітніх скаутських заходах

Розкажіть, які зміни наразі відбуваються у структурі скаутингу через війну в Україні? 

Олена:

З 1-го жовтня 2023 року Україна є офіційним і повноправним членом Європейського регіону. Від початку заснування НОСУ і до повномасштабного вторгнення росії в Україну наша НСО була країною-членкинею Євразійського регіону, куди, окрім неї, входили ще 11 країн Східної Європи та близької Азії. Після ескалації геополітичної обстановки в регіоні кілька НСО — українська серед них — звернулися до керівництва Регіону з проханням знайти рішення поточної надскладної ситуації. Своєю чергою, регіональний скаутський комітет Євразійського регіону сформував запит на операційну підтримку у пошуку шляхів розв'язання тих гострих проблем, які постали в нашому регіоні. 

Так була сформована контактна група саме в справах Євразії. Це досить тривалий процес, який завершився у вересні цього року.  І наразі у ВОСР офіційно прийнято рішення, що діяльність Євразійського регіону буде призупинена, а український скаутський рух стане частиною європейського регіону.

Що для українського скаутського руху означають такі зміни?

Для нас це велика можливість не лише знайти нових колег, партнерів та налагодити плідну працю з європейськими країнами, а і підвищити впізнаваність та власну спроможність, і, зрештою, успішно стати на шлях довготривалого стратегічного зростання та європейської інтеграції. Ми дуже вдячні контактній групі, яка допомагала у цьому питанні, тому що це дійсно критично важливо для нас. 

Питання до Селбі. Я знаю, що ви збирали кошти для українських дітей-скаутів. Розкажіть, що це була за діяльність і на що були спрямовані кошти?

Селбі:

Я працюю в Camp Alpine вже другий рік, і коли нам сказали, що до нас приєднаються українські скаути, то ми організували збір коштів, аби вони мали змогу долучитися. Тож ми розмістили оголошення про збір коштів у всіх соціальних мережах на різних платформах.

Мій загін - група дівчат, з якими перебуваю вдома, коли займаюся скаутингом, збирали гроші і через наш загін, і через братні загони. Це була гарна командна робота. Ми звернулися і до членів сімей, і до представників нашої громади. А відтак, нам вдалося забезпечити приїзд 33 українських скаутів, включаючи лідерів, в Альпійський табір. Коли це вдалося, я була дуже втішена. У таборі нам усім було весело разом, до речі, саме там ми змогли особисто познайомитися  з Оленою.  

Олена:

Зауважу, задля того, щоб ми могли пройти програму в Альпійському кемпі, багато людей доклали чимало зусиль і зібрали велику кількість грошей. Активності, яких у таборі багато і вони дуже різноманітні, потрібно забезпечити на високому рівні, а це вимагає коштів. Скаути з інших країн теж залучають донати зі сторони, чи в межах спільноти, аби діти змогли відвідати ту чи іншу програму.   

Звісно, організовуючи програми у будь-якому таборі, ми намагаємося мислити нестандартно і знаходити речі, які необов'язково коштують багато, або робити щось, що не потребує дорогого обладнання. Ми завжди намагаємося організовувати все так, щоб кожен скаут міг мати однаковий досвід і не зосереджуватися на вартості. Ще й для того, аби забезпечувати цей однаковий досвід, усі скаути світу залучають донорську допомогу. Скажімо, в Америці дуже розвинена культура донатів, там допомагають і самому Скаутському рухові, і окремим програмам. 

Що включає програма в Альпійському таборі? Там дуже великий вибір усіляких занять, наскільки я знаю. Що вам найбільше сподобалось?

Олена: 

Так, там було дуже багато активностей, це чудова, насичена подіями програма, коли діти можуть втілювати будь-які свої потенціали й навчитися багатьох речей.

Селбі: 

Найкраще в ньому те, що кожна дитина може самостійно обирати, чим займатися, і зробити це своїм власним досвідом. Таким чином, кожна дитина відчуває, що вона отримала щось особливе, саме те, що подобається.

Я, скажімо, проводжу заняття з плавання у басейні та навчаю навичок порятунку життя на воді. Це завжди було моїм улюбленим заняттям. Але насправді мені дуже важко вибрати щось одне з усіх занять у кемпі. Там безліч чудових занять. Ти можеш займатися STEM, журналістикою та публічними виступами, спортом чи навіть, долучитися до екстремальних пригод. Ми ходили в походи та займалися скелелазінням в Альпах!

Все це зосереджено на розвитку характеру і спільноти, громадянської компоненти, що, звісно, допомагає формувати особистість. В таборі є все: від розвитку на фізичному рівні, до набуття найрізноманітніших навичок, які необхідні в реальному світі.

Якщо вже точно називати, що мені найбільше імпонує, то це просто працювати з дітьми та допомагати їм зрозуміти, що їм подобається робити.

Особливо тішить, що коли я працювала з Оленою та її командою дивовижних скаутів, вони хотіли займатися дуже великим колом речей. Я хотіла зосередитися на тому, щоб з'ясувати, які їхні пріоритети, допомогти їм зрозуміти, що вони найбільше хочуть зробити. І я думаю, що це було те найкраще, що я хочу згадати з часів перебування в кемпі.

Олена: 

Завдяки Селбі діти у таборі безпосередньо вчились плавати різними стилями і здавали на швидкість. А ще нашим дітям дуже подобались  експерименти пов'язані з хімією, інженерією, моделінгом й іншими подібними цікавими речами.

У кожної дитини було на вибір три активності, тобто A, B, C. Кожен блок вони робили десь годину, а потім - наступний, де у них був інший скаут-лідер. І так вони переходили з активності до активності. 

Також була спеціальна програма High Adventure для дітей 14+ — вражаючі походи в гори на весь день з ночівлею, а також плавання. Загалом, це дуже інтенсивна й активна програма, розрахована лише для старших дітей. 

А що найбільш сподобалось українським дітям? 

Олена:

Майстер-класи майстрування з дерева. Там можна було робити різне — від скульптур до маленьких поробок. 

А хлопцям особливо сподобалась стрільба з лука і зі спеціальних рушниць. Там все було абсолютно безпечно і продумано. Наших дітей дуже хвалили, бо вони дуже швидко ці навички освоювали. 

Цікаво, що діти, які тільки прийшли в скаутинг, хочуть опанувати все. І для них, найменших, від 10 до 12 років, було дуже-дуже багато активностей. Наші скаути були під великим враженням, як і лідери, бо за ці 6 днів, що здається не дуже великим проміжком, у них було багато можливостей, аби спробувати багато з того, що хотіли, і побачити все, що хотіли. 

А хто вчить дітей усьому цьому? Чи потрібні люди певного фаху, аби їх навчати? 

Селбі: 

Зазвичай, вчать лідери, які або довго практикують подібні теми та  вчаться у цьому, або вже, наприклад, мають якісь сертифікати й більше знань в цій темі та знають, як цьому вчити. Немає такого, що, скажімо, журналістику викладають фахові журналісти, а конструювання —  інженери. 

Коли всі приїжджають у табір, то лідери мають тиждень часу для підготовки, проходять тренінги з різних спеціальних активностей. Але якщо ми говоримо про навички рятування життя, то тут лідери повинні бути точно сертифікованими й мати досвід, оскільки це велика відповідальність.

Так само, щодо унікальної програми high adventure — там працює лише сертифікований і досвідчений стаф.

Добре, дякую. Повернемося до України. Чи давно скаути в Україні? 

Олена:

Скаутинг в Україні бере свій початок з 10-их років 20-го століття, тобто тоді, коли він став популяризуватися в Європі.  Єдина, але потужна перешкода, яка завадила широкому розповсюдженню, це прихід  радянської влади. Тоді діяльність скаутів була повністю або частково згорнута. Тобто істинно скаутські організації розпустилися, деякі діяли підпільно, чи в еміграції. Ну а деяких “скаутів” ми знаємо як “піонерів”. Насправді ця радянська система мала дуже мало спільного зі скаутами.

Але український скаутинг, попри це все, розвивався, хоча і в еміграції. І потім, коли СРСР розпався, а Україна отримала незалежність, він отримав змогу поступово відроджуватися.

І вже у 2000 році почалася робота щодо організації скаутського руху в Україні, а у 2007 році було створено Національну організацію скаутів України, або НОСУ. А вже за рік НОСУ була признана ВОСР на Всесвітній скаутській конференції в Кореї.

Натепер, скаутинг активно діє, попри все.

Зараз є осередки українського скаутингу в Польщі? Цьому причина —  повномасштабна війна? 

Олена:

Так. Саме це стало причиною утворення таких осередків. Коли дуже багато сімей з дітьми втікали від війни і потребували  допомоги,   ЮНІСЕФ і  НСО різних країн обʼєднали зусилля та запустили проєкт ЮАкт, спрямований на допомогу біженцям та ВПО. Окрім України та Польщі, в ньому брали  участь країни-сусідки — Угорщина, Молдова, Словаччина, Румунія, та країни другого кордону — Чехія,  Литва, Латвія. Ми вдячні НСО цих країн за їхнє бажання стати частиною проєкту, адже саме ці держави приймали колосальний наплив біженців у перші місяці повномасштабної війни.

А оскільки програма була побудована на скаутському методі, то багато дітей зацікавилось і вирішили доєднатися до руху у довгостроковій перспективі. Дітям чи майбутнім лідерам ставало цікаво. Я, наприклад, одна з лідерів, хто нічого не знав про скаутинг. Але ця діяльність активно захопила мою увагу, а відтак, я долучилася в ході цього проєкту як волонтер, а потім стала лідером. Наразі у НОСУ уже 248 учасників Польщі, в Україні тільки з проєкту ЮАкт 466 учасників стали скаутами.

Ці цифри, утім, мінливі, позаяк діти разом з батьками переїздять, деякі повертаються в Україну, тож десь стає менше, десь більше скаутів.

Питання до Селбі. Які враження від українських дітей загалом? Чи ви бачите якусь різницю зі скаутами з США?

Селбі: 

Українські діти —  в когорті найбільш зацікавлених. Вони все хотіли робити, усім займатися. Ви знаєте, буває, що діти приїжджають в кемп і не дуже хочуть щось робити, або долучаються без ентузіазму. І ми були трохи шоковані, як українські діти хапалися за кожну можливість щось зробити, чомусь навчитися, щось спробувати. Вони робили це з великим захопленням і приділяли всьому велику увагу.

І навіть бар'єр в мові, який у деяких все одно був, хоча більшість знали англійську, ніяк не перешкодив їхньому бажанню та комунікації загалом. 

І після того, як закінчився кемп і ми робили summary, то лідери підкреслили, що українські діти — це єдині, з ким не виникало ніяких проблем, до них не було ніяких зауважень.

Взагалі лідерам з ними працювалося дуже-дуже легко, бо вони були мотивовані. І гарно, що не лише лідери вчили українських скаутів, а й діти вчили лідерів та інших дітей: мові та культурним звичаям. Таке круте двостороннє навчання.

Олена:

Але я сказала б, що це взагалі властиво скаутингу - двостороннє навчання, бо ми дуже багато чого вчимося від наших дітей.

Але наші діти акцентувалися на цьому, багато уваги надавали презентації нашої культури, поважаючи при цьому культури інших.

І декілька слів про сам Кандерштег — це одна з традиційних баз ВОСРу? 

Селбі:

Так, інтернаціональний скаут-центр є перманентним впродовж цього року, але наш Альпійський табір продовжувався два тижні, і це відбувається щороку.  

Олена:

Це перший всесвітній Скаутський центр, заснований ще самим основоположник скаутського руху - БіПІ. Він є  одним з найбільших скаутських центрів у всьому світі, і стає базою, де часто проводяться такі програми і табори. Скажімо, крім бойскаутів і скаутів, у нашому кемпі зібралося дуже-дуже багато міжнародних команд, буквально зі всього світу. І волонтери, які працюють там, теж були зі всього світу.

На той момент там працювала і наша координаторка з Польщі як волонтер, Маргарита Льовіна. Тобто це таке різнобарвне міжнародне середовище. Для нас надзвичайно цінне місце, яке дійсно надає багато можливостей та просуває скаутський дух.

Я хочу подякувати вам обом, особливо Селбі та всьому американському скаутському руху за підтримку українських дітей та за можливість долучитися до таких чудових активностей.