Юрій Морару
- Магістр права, Женевський університет, Швейцарія
- Незалежний фінансовий експерт
- Віце-президент Об'єднаної торгової палати (JCC)
- Голова Благодійної асоціації «Мрія Україна».
Юрію, ви вже тривалий час живете у Швейцарії. Що ви відчули 24 лютого 2022 року, коли дізналися, що в Україні почалася війна? Якою була ваша перша реакція?
Сам я виходець із Молдови, громадянин цієї країни. Але в мене дуже багато спільного з Україною. Маю українське коріння, багато партнерів по бізнесу, друзів і родичів. Я там дуже часто бував і відчуваю себе дуже близьким до України. Коли почалася війна - це був абсолютний шок, прострація, було не зрозуміло, як таке взагалі можливо. Після короткого шоку прийшло усвідомлення: потрібно щось робити. Я зрозумів, що на своєму рівні я, як людина зі своєю громадською позицією, маю якось допомагати хоча б своїм друзям, знайомим, а якщо вдасться, то ще й українцям загалом. Почав телефонувати своїм знайомим і друзям в Україні, розмовляти з ними, дізнаватися, як вони, що роблять, як переживають усе це. Особливо важливою у мене була розмова з моїм другом і партнером Дмитром. Ми дуже швидко зрозуміли, що в нас є можливість "щось робити". Поки що кажу "щось робити", тому що до якогось моменту ми ще не знали, чим конкретно можемо допомогти. Дмитро почав дізнаватися в Україні, кому і що потрібно. Я теж почав шукати серед своїх знайомих і контактів (і професійних, і студентськи) у Швейцарії - чим я на своєму рівні можу допомагати Україні.
Що на той момент вам вдалося дізнатися? Якої допомоги потребувала Україна найбільше?
Я з’ясував, що вже були люди у Швейцарії, які займалися гуманітарною допомогою: одяг (зимові речі і все, що потрібно було для життя) і, звісно, їжа (консерви, борошняні продукти). Деякі надавали медичну допомогу - купували медикаменти і все, що з цим пов'язано. Але організувати транспортування всього цього зі Швейцарії в Україну в перші дні та тижні війни виявилося дуже складно. Ті транспортні компанії, які погоджувалися надати такі послуги, здебільшого відправляли це все тільки до кордону України з Польщею, Угорщиною, Румунією. І було дуже складно передавати все це далі в Україну. Так вийшло, що я знайшов спочатку одного водія з великою фурою, який погодився одразу їхати до Львова. І якимось чином я став "людиною-транспортом". Мені вдалося організувати регулярні одну-дві машини на тиждень протягом березня-квітня. Дуже багато машин було. Ми допомагали відправляти й допомогу інших благодійних організацій Швейцарії. Ми дуже тісно співпрацювали з посольством України у Швейцарії (у місті Берн). Воно орендувало для нас склад у Берні, і я зустрічався там із представником посольства по кілька разів на місяць.
У перші тижні війни ви займалися тільки транспортом чи були ще якісь напрямки?
Транспорт був однією частиною моєї діяльності. Друга частина пов’язана з ініціативою мого партнера і друга Діми. Він дізнався, що є велика потреба в певних медикаментах (усе, що пов'язано з війною). Він запитував у різних медичних закладів, клінік список їхніх потреб, надсилав їх мені, а я у Швейцарії шукав, де можна дуже швидко це купити. Так я познайомився з завідувачем аптеки в Цюріху, який не був байдужим до долі українців і допоміг нам придбати необхідні ліки. Ми купували в нього медикаменти за хорошою ціною. Він знаходив усе, що нам було потрібно. Ось так за списками, які ми отримували з України, ми купували, пакували і відправляли все до Львова. Крім водія, який постійно займався транспортуванням, була ще транспортна компанія, яка 2-3 рази їздила до кордону з Україною, і був ще приватний підприємець зі Швейцарії, теж їздив 3-4 рази. Перший раз він туди поїхав тому, що його дівчина з України і він її вивіз дорогою назад.
Потім виникла необхідність структурувати вашу діяльність, щоб усе це було офіційно? Яке рішення ви ухвалили?
Так, спочатку це все було без будь-якої структури. Просто я, Юрій Морару, і мої друзі, мої партнери у Швейцарії, в Україні вирішили ось таким чином "щось робити". Поступово наші дії ставали більш стабільними. У якийсь момент ми зрозуміли, що потрібна форма. Контент нашої діяльності в нас уже був, але нам потрібно було охоплювати якомога більшу аудиторію, якщо можна так сказати, щоб збирати більше грошей. Як юрист я розумів, що має бути створена благодійна асоціація. Багато хто говорив про фонд, але це зовсім інша структура, складніша, ніж благодійна асоціація. Тож дуже швидко я почав усю процедуру її створення. І вже 1 квітня 2022 року ми зареєстрували благодійну асоціацію "Мрія Україна" у Швейцарії. Я є її засновником, членом ї головою. Крім мене, у Швейцарії, ще є мій колега, який мені допомагає. І в Україні в нас тоді була команда. Дмитро (Київ, Кременчук) інтенсивно займався роботою, його племінниця Анастасія з великим бажанням надавала всю посильну допомогу, Максим контролював і координував розподіл медикаментів і допомогу по різних регіонах України. Пізніше він ще шукав машини, особливо в Німеччині.
У "Мрії" був ще один напрямок: ми купували машини в Німеччині і відправляли по різних містах, селах, громадах в Україні. Це були не військові машини, а прості маленькі машини, які потрібні були місцевим лікарям та іншим. Ось такий був початок асоціації "Мрія Україна" і нашої діяльності.
Чому ви кинули всі свої сили на підтримку України? Чому це було так важливо для вас?
Для мене це було дуже важливо. По-перше, моя країна, Республіка Молдова, також, постраждала і продовжує потерпати від війни - неодноразово виникали серйозні загрози для її безпеки. Як сказала президент моєї країни Майя Санду (Maia Sandu): «Республіка Молдова, насправді, захищена «українським щитом»». Я впевнений, що я, як громадянин Молдови та Румунії – що значить громадянин ЄС – повинен щось робити, щоб підтримувати свій народ. Ну і на знак подяки теж.
По-друге, вважаю, що у контексті війни проти України є, також, конфронтація між двома різними баченнями суспільства. Я живу в Європі, у розвиненій країні, і мені подобається цей стиль життя. Бачу, що є загроза і що є країна і народ, який захищає цей стиль життя. Ось тому ми повинні щось робити, а не сидіти на місці. Не буду говорити, що всі повинні - у кожного є своя думка. Але я впевнений, що роблю правильно.
По-третє, тому, що я люблю Україну! У мене багато друзів в Україні, я там часто буваю. І коли вони в небезпеці, я не можу сказати: ось ви там розбирайтеся, а коли у вас усе буде добре, зателефонуйте мені, я прийду і вип'ємо по келиху шампанського. Це не про мене.
Хочу додати, що крім мене дуже багато інших людей навколо займаються тим, чим займаюся я. Було усвідомлення того, що зараз якраз той момент, коли треба діяти, інакше буде пізно. Історичний момент. І коли війна закінчиться, тоді всім нам, хто перебуває за кордоном, прийде рахунок - такий історичний, скажімо, рахунок. Там буде запитання: "А що ти зробив? А де ти був?". Можливо, це трошки егоїстично, але я не хочу, щоб там у мене була величезна заборгованість. Хочу "платити за рахунками". Ось коротко про мотиви, чому я це роблю. Можливо, є інші аргументи, але не будемо заглиблюватися. Можливо, ще тому, що в мене є українське коріння, через яке я, певною мірою, ідентифікую себе з українцями та Україною. У нас дуже багато взаємного впливу. Історично так вийшло, що на півночі України, Буковині живе багато молдован і румунів (це одна нація насправді). І на півдні Молдови те саме. Тож у нас багато спільного.
Які зміни відбулися з боку Швейцарії, та й усієї Європи щодо України? Є глобальні процеси, які відбуваються? Що ви думаєте про ці зміни?
Є кілька спостережень, які я хотів би зробити з цього приводу.
На мою думку, у Швейцарії відбулися певні трансформації. Уперше за свою історію Швейцарія змінила свій підхід, щодо свого нейтралітету - долучилася до санкцій проти РФ. У такому обсязі ніколи раніше такого не було. Це свідчить про те, що дещо змінюється. Швейцарія зрозуміла, що залишатися нейтральною і вести бізнес "as usual", як було до війни, більше неможливо. Я вважаю, що, в основному, Швейцарія, швейцарський народ і політичний клас усвідомили, що просто нейтралітет не підходить. Загалом дуже великою мірою швейцарський народ сильно симпатизує Україні та українцям. Звичайно ж, є й інші думки. Але загалом я бачу, що народ допомагає.
До асоціації "Мрія Україна" часто зверталася релігійна громада з муніципалітету Берну в кантоні Тургау (Bern, Thurgau) – «Evangelische Kirchgemeinde Berg». Люди приносили допомогу, давали гроші цій релігійній громаді. А вони зверталися до нас і казали: "Ось ми зібрали кілька коробок медикаментів", "Ось ми зібрали 3-4-5 тисяч франків. Ми хочемо допомагати Україні". Ми всі разом купували необхідне і відправляли. Це було регулярно. Прості люди в селі у Швейцарії. Вони симпатизували Україні та українцям і хотіли допомагати. І таких прикладів дуже багато.
На жаль, багато хто у Швейцарії та в Європі дізнався про Україну тільки після початку війни. Біженці з України - це на 90% жінки і діти, оскільки чоловіки залишаються в країні, щоб захищати вітчизну і займатися справами. Ми маємо виявляти симпатію і підтримку до таких біженців, бо вони шукають захисту і тікають "не від добра". Дуже вражає ініціатива та активність від жінок з України. Приїхавши до Швейцарії чи іншої країни, вони одразу починають робити щось корисне. Я не бачив, щоб біженки з України казали, що "ось є допомога від держави і мені цього вистачить". Навпаки, я часто чую: "Навіщо мені ця допомога від держави, коли я сама можу займатися чимось, розвиватися і робити щось корисне". Бачив подібні приклади у Швейцарії, Франції та інших країнах. На "Ukrainean Fashion days in Zurich" серед багатьох інших контактів я співпрацював із такими біженками зі сходу України, а саме з Харкова, які створили благодійну асоціацію у Швейцарії - "Free Ukraine Global". Спільно з ними ми відправляли партії медичної допомоги до Харкова.
Є ще один проєкт і дуже щедрий спонсор, почувши про таку ініціативу, яка йому дуже імпонує, він виявив бажання допомагати українським дівчатам із "Free Ukraine Global". Він надасть певну суму грошей. І ми зможемо продовжити.
У вас, жінок, є великий потенціал впливати на європейське суспільство, і ваш слід обов'язково залишиться. Після війни багато хто повернеться додому. Але зв'язки і контакти, а також те, що ви створюєте в Європі і зокрема у Швейцарії, житиме. Ваш український слід точно залишиться!
"Мрія Україна" допомагала тільки українцям? Чи були ще люди, які потребували вашої допомоги?
Зазначу, що на початку війни, у березні, "Мрія Україна" допомагала гуманітарною допомогою та медикаментами не тільки українцям в Україні, а й українським біженцям у Молдові. Молдова дуже бідна країна. На початку війни вона прийняла велику кількість біженців (на 1000 громадян Молдови кількість біженців була більшою, ніж у Польщі, бо країна маленька і населення мало). Ще до війни я працював у благодійному товаристві в Молдові, ми допомагали незаможним сім'ям і сиротам. Але коли почалася війна, мої партнери в Молдові переключилися на допомогу біженцям: зустрічали їх на кордоні, допомагали їжею, житлом, надавали все необхідне. Був випадок, коли вони евакуювали дитячий будинок - спочатку близько 30 дітей. Їх привезли з Одеської області до Молдови і поселили в покинуту школу-інтернат без опалення (а це була зима - рання весна, холодно). Їм терміново була потрібна допомога з радіаторами і теплим одягом.
Ми організували збір допомоги в Facebook, і кожен надсилав інформацію ще за своїми контактами. Це була така хвиля ентузіазму і допомоги, від якої я був у шоці, у позитивному шоці! Однієї неділі в Цюріху в постпромисловому комплексі нам надали безплатно місце на парковці протягом трьох годин, щоб ми могли зібрати й завантажити речі для відправки. Приїхав автобус, який курсував між Молдовою і Швейцарією (Кишинів-Цюрих-Женева). Він був порожній і їхав назад. Ми думали, що автобус великий і там усе поміститься. Але ні. Те, що нам приносили як допомогу, було на три таких автобуси з причепом. Ми не знали, що робити. А люди приходили і приходили. Ми розуміли, що більше прийняти не можемо. Добре, що в наших друзів-партнерів, які теж займалися такою допомогою, був склад недалеко від Цюриха. І ми просто відправляли людей, які приїжджали, туди. А вони вже забирали і допомагали відвозити на склад усі ці речі. Почалася така самоорганізація. Результат був хороший - ми відправили три автобуси. Я сподіваюся, що це було корисно і комусь допомогло.
