Метою Асоціації є оперативна допомога та підтримка українських родин, які отримали статус захисту S, а також транспортування гуманітарної допомоги територією України.

Марш миру, організований вулицями Сьону групою жінок українського та російського походження, за два тижні після початку війни зібрав тисячу людей. Узявши участь у цій демонстрації, Марі Циммерманн була зворушена цим спонтанним сплеском солідарності (збір речей першої необхідності, одягу, медичного обладнання, конвоїв до Польщі тощо), які дали промінь надії. Вражена, вона взялася координувати людей, які беруть участь у цих акціях, а потім запросила їх приєднатися до асоціації.

З усіма речами, зібраними населенням Вале, і за допомогою багатьох волонтерів вдалося 12 березня відкрити центр розподілу їжі та одягу в Ботца, у приміщенні, позиченому владою Сьону. Таким чином, поки Конфедерація та кантон організували і впровадили процедури щодо дозволу захисту S, асоціація змогла вирішити найважливіші потреби першої хвилі біженців, які лавиною прибули до Вале.

Безсумнівно, завдяки мобілізації організації Марі Циммерманн та її волонтерів, все було організовано так швидко.

Після надзвичайних ситуацій асоціація змогла відкрити два інших центри розподілу (завдяки місту Сьон і комуні Нобль Контре) і створити курси французької мови, які розпочалися в червні та тривали впродовж літа за допомогою вчителів-волонтерів.

Марі Циммерманн

• Вивчала політичні та соціальні науки, спеціалізується на державній політиці та волонтерстві

• Брала участь у багатьох асоціаціях як президент, віце-президент або член правління 

• Консультант і директор Global & Medical

• Регіональний менеджер Fondation Compétences Bénévoles

Після надзвичайних ситуацій асоціація змогла відкрити два інших центри розподілу (завдяки місту Сьон і комуні Нобль Контре) і створити курси французької мови, які розпочалися в червні та тривали впродовж літа за допомогою вчителів-волонтерів.

Коли я збирався зустрітися з Марі, ключовим питанням для мене було, чому саме вона створила цю асоціацію і що її особисто пов’язує з Україною? І я отримала відповідь.

Мене запросили до затишного будиночку в центрі Сьону сонячного зимового ранку. Я вже відчувала, що розмова буде неформальною. І моя інтуїція справдилася: ці якості були мені знайомі – гостинність, теплота. Як у дитячій грі «гаряче – холодно» я підійшла до відповіді на своє особисте запитання.

Зайшовши у вітальню, перше, що я побачила, це фотографії дітей, одягнених у вишиванки, типовий український національний одяг. «Це моя улюблена донька, зараз їй вже 26 років, але вона все ще посміхається; і мій 22-річний син, який, на жаль, страждає на рідкісну хворобу.

 - Маріє, що вас пов’язує з Україною? Я впевнена, що саме тому ви організували і очолили товариство через тиждень після початку війни.

Україна – батьківщина моїх прийомних дітей, це місце, де живе моє серце (країна, яка мені дуже дорога). Ми з чоловіком так і не змогли мати дітей, і в середині 90-х вирішили усиновити.

Завдяки російському лікарю Олені С., яка працює в Женеві, я познайомився з чудовою родиною відомих в Україні потомствених лікарів, людей високої культури та освіти, інтелігенції, які вільно володіли чотирма іноземними мовами, які допомогли нам вирішити це складне питання.

Знайомство з родиною Богомолець та їхніми родичами Оленою Т. та Сергієм М. переросло в тривалу теплу дружбу, яку ми підтримуємо й досі, понад 25 років. Наші друзі вирішили залишитися в Києві і протистояти окупантам, але ми тримаємо з ними зв’язок… Я з ніжністю і трохи сумом згадую ті важкі роки початку незалежності України. У будинку цієї родини було піаніно, на якому грав сам Святослав Ріхтер, але на вечерю могла бути тільки варена картопля. Це була найкраща картопля, яку я їла у своєму житті. Мешканці українських міст у ті роки не мали багато коштів, але зустрічали нас з розпростертими обіймами, ділилися з нами тим малим, що мали. Тоді нам допоміг український народ, тепер наша черга… Уже тоді ми створили асоціацію (Innoushka International), яка не один десяток років підтримувала українські дитячі будинки.

"Нам допомагала величезна кількість жителів Вале, а волонтери працювали цілодобово – це було стихійно і хаотично, тепер ми це розуміємо, але це було вкрай необхідно"

 - За яких обставин і коли виникла Асоціація «Ukraine-Valais»? Які основні завдання та цілі? Що вдалося зробити за півроку війни?

Коли почалася війна в Україні, я була з батьками в Іспанії, звідки я родом. Неможливо було повірити новинам – як може бути така агресивна війна на території Європи на початку третього тисячоліття? Я постійно спілкувалася зі своїми українськими друзями, моїми родичами в Вале, і відразу почала думати, що я можу зробити і як я можу допомогти? Через кілька днів я повернулася в Вале і 4 березня побувала на масштабній акції на підтримку України, де зустріла багатьох людей, які згодом приєдналися до оперативної групи асоціації. Мій досвід структурування та організації громад та комунікацій у кантоні, підтримка впливових та заможних людей, які виявилися не байдужими до цієї ситуації, допомогли вирішити багато проблем у найкоротші терміни.

Ми зробили досить багато, звісно, це можна побачити на сайті асоціації – команда, яку мені вдалося зібрати в найкоротші терміни, змогла 12 березня відкрити перший пункт допомоги, який напочатку працював цілодобово. Ми забезпечували всіх біженців необхідним – їжею на перший час, одягом та взуттям, засобами особистої гігієни, дитячими іграшками, підгузками та молочними сумішами. У цей час команда волонтерів, більшість з яких були українки, які тривалий час проживали в Вале і яких ми зустріли на мітингу, збирали ящики з товарами та продуктами, розподіляли їх по секторах між українцями, які вже чекали на допомогу.

"Введені Швейцарією санкції проти Росії та відхід від суворого нейтралітету демонструють, що Швейцарія на боці України"

Вони допомогли з перекладом і всіма організаційними питаннями для кожного окремо. Були черги людей, які прийшли лише з валізою, абсолютно розгублені та безпорадні. І поки Конфедерація створювала різні протоколи для біженців, наша команда намагалася надати їм усю необхідну допомогу. Все це лягло на плечі створеної благодійної асоціації та моєї оперативної команди.

Нам допомагала величезна кількість жителів Вале, а волонтери, відриваючи час від своїх сімей, зберігаючи основну роботу, працювали цілодобово – це було стихійно і хаотично, тепер ми це розуміємо, але це було вкрай необхідно.

Телефонували мої знайомі та просто незнайомі люди та пропонували вперше заселити українські родини. Ми допомагали і допомагаємо, чим можемо, хоча з середини квітня ми отримали завірені протоколи, на підставі яких облаштуванням біженців займатимуться центри Конфедерації.

Але ми все ще підтримуємо гуманітарні пункти, де раз на тиждень українці можуть безкоштовно взяти одяг чи речі для дому, там завжди є підгузки та молочні суміші для немовлят.

Крім цього сектору оперативної допомоги українцям тут, у Вале, ми змогли організувати доставку гуманітарної допомоги, медикаментів, медобладнання до кордонів України, звідки вже транспортували вантажі в гарячі точки. У травні ми організували великий концерт у Gianadda Fondation, щоб зібрати гроші. А на початку літа ми мали змогу взяти участь в акції, яка проходила на Маркет-стріт у Сьоні, де українки у сплетених віночках співали пісень, пригощали домашньою випічкою та дякували місцевим жителям за підтримку – це був дуже красивий проект. Для інтеграції нашого суспільства та спілкування зі швейцарцями нам здалося дуже важливим те, що ми змогли відкрити безкоштовні курси французької мови (6 груп, 2 рази на тиждень).

У будь-якому випадку, на сьогодні хочу сказати, що Асоціація вирішила всі ті організаційні питання, які не встигла вирішити Рада Конфедерації. Нам постійно говорили, що готового рішення поки немає, але людям потрібно було щось їсти і годувати дітей, їм потрібні були речі і житло, і це стосувалося всього кантону без винятку.

 - Скільки людей працює в команді асоціації і чи є серед них українці? Які існують фінансові канали підтримки роботи асоціації та як обираються пріоритетні завдання?

У комітеті асоціації 9 людей, у тому числі одна українка, і ми маємо близько двадцяти додаткових волонтерів, швейцарців та українців, які керують пунктами допомоги та курсами французької мови.

Асоціація не отримує грошей від влади, отримує фінансову підтримку лише від пожертвувань, приватних осіб та приватних компаній.

"Неможливо було повірити новинам – як може бути така агресивна війна на території Європи на початку третього тисячоліття?"

 - Агресор постійно говорить, що це внутрішній конфлікт між двома країнами, а європейці відчувають ефект «втоми від війни» — це один із видів російської тактичної пропаганди в інформаційній війні — як саме ви сприймаєте цю ситуацію?

Я думаю, що швейцарське населення було дуже вражене російською агресією і зібрало чимало коштів і речей першої допомоги для України, а також долучилося до стихійного поселення біженців. Швейцарія відчувала близькість до українського народу — географічно, етнічно, культурно, поділяючи демократичні цінності, а глобальна ядерна загроза ще більше зблизила наші народи.

Експерти вважають, що ця війна триватиме, ЗМІ щодня говорять про війну. Економічні та енергетичні наслідки війни для кожного швейцарця значні. Є ризики, що населення буде зосереджено на своїх проблемах.

Я не вірю, що російська пропаганда має сильний вплив на швейцарців і європейців, ніхто не вірить російським аргументам для виправдання цієї війни. Санкції, введені Швейцарією проти Росії, і відхід від суворого нейтралітету демонструють, що Швейцарія однозначно на боці України. Наступні опитування населення розкажуть нам більше про еволюцію їхніх думок і почуттів.

 - Яким Ви бачите свій подальший розвиток, на яких пріоритетних напрямках хочете сконцентруватися?

Восени 2022 року я вирішила залишити президентство в цій асоціації, щоб почуватися більш вільною у своїх конкретних діях для допомоги біженцям та українцям. Насправді цілі та правила асоціації не дозволяють мені реагувати на прохання українців і допомагати їм так, як би мені хотілося. Тому я продовжую відкривати свою мережу для української спільноти та для українців, які цього бажають і мають професійні проекти. Відтоді я знайшла місця для зустрічей, щоб дозволити біженцям організовувати себе для культурної чи розважальної діяльності (хор, музиканти, танці, бібліотека, ремесла, ручна діяльність для дітей тощо). Разом на Різдво ми організовували заходи та концерти, щоб зібрати кошти для допомоги дітям і матерям, які ще живуть в Україні, і відправити гуманітарну допомогу в Україну. Мені приємно знати, що українська діаспора в Вале створює власні асоціації, як і всі іноземні громади в кантоні, щоб організовувати культурні заходи та підтримувати своїх членів, які розкидані по Вале та розміщені групами. Я переконана, що для інтеграції потрібно бути морально сильним. У цьому великою підмогою може стати обмін та переживання позитивних моментів зі своїми співвітчизниками.

 - Маріє, ви давно знаєте українців із найрізноманітніших соціальних верств. Хто такі українці? Якими ви бачите їх сьогодні, у кількох словах?

Мені дуже пощастило, тому що під час мого перебування в цій прекрасній країні України я познайомилася з багатьма чудовими людьми.

Незалежно від того, були вони професорами університетів чи простими робітниками, вони допомагали нам і приймали у своїх домівках із незабутньою щедрістю та неймовірним почуттям гостинності! Зі свого досвіду можу сказати, що українці горді, сильні, позитивні, доброзичливі, вірні та віддані.

Фото: pomona.media/Alain Amherd