Традиції захоплення вишивкою
З кінця XIX століття захоплення українським народним одягом, зокрема вишитими сорочками, охоплювало українців з дивовижною регулярністю. Це ставалося приблизно кожних 30 років. Спочатку вишиванки впровадили у свій гардероб Іван Франко та Леся Українка, потім їх носили учасники народно-визвольних змагань у 1920-1940-х роках, ще пізніше - митці-шістдесятники, а на початку 1990-х років - борці за відновлення незалежності України. Сучасну ж хвилю моди на вишиті сорочки у 2013-2014 роках збурила Революція Гідності та початок Російсько-Української війни на Донбасі.
Поет та письменник Іван Франко одягав вишиті сорочки зі звичним одягом, фото - wikimedia
Патріотизм і мода на вишиванку в Україні, як бачимо, завжди йшли в одному напрямку.
Але, як уже зазначалося, українська вишита сорочка не є чимось унікальним в контексті народного вбрання інших народів. Вишивкою одяг прикрашали у різних куточках світу. В країнах Західної Європи вже у XV-XVI столітті видавали спеціальні книги зі схемами та техніками узорів для гаптування. Звісно, що дозволити собі вишитий одяг у ті часи могли далеко не всі, його виготовляли для заможних міщан та дворянства. Популярною європейською практикою, яка згодом прийшла й в Україну, було вишивання речей на продаж при монастирях. Також з Європи до України прийшли й звичні для нас зараз ренесансні флористичні мотиви вишивання та, як не дивно, вишивка хрестиком.
Вишивання - хоч і давнє, але водночас дуже динамічне ремесло, яке не знає кордонів. То ж не помітити щось спільне в іспанських вишитих візерунках та, наприклад, полтавських чи чернігівських зразках народного гаптування - просто неможливо; а відрізнити деякі швейцарські (“сент-галленські”) мережки від наших, українських, зможуть лише експерти.
Зразки народної вишивки Lagartera з заходу Іспанії та типовий візерунок полтавського вишитого рушника
ІСТОРІЯ
Про те, що вишивка, як елемент оздоби одягу, виникла в глибині віків, - сумніву немає, але от, коли саме це сталося, нам залишається лише здогадуватися. Прадавній гаптований одяг та взуття знаходили під час розкопок скіфських курганів. Відомо також, що впродовж століть вишивкою оздоблювали одяг козацької старшини та заможного українського міщанства. “Знахідки вишитих речей на територіях України були дуже давні, - каже Любава Собуцька, керівниця відділу народного мистецтва Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. - Ймовірно, еволюція цього ремесла розвивалася паралельно у різних регіонах Європи, зокрема й на землях сучасної України”.
Фото українок у вишитих сорочках, поч. ХХ століття, британський журнал The Studio
Українці здавна прикрашали вишивкою різні предмети свого гардеробу, проте саме вишита сорочка, яку ми уявляємо собі сьогодні, сформувалася у народному побуті порівняно недавно - приблизно у XIX столітті.
СИМВОЛИ Й ОБЕРЕГИ
Мистецтво вишивки прийшло до нас з дохристиянських часів. Ймовірно, тоді й виникли та прижилися в народній вишивці численні образи, що символізували сили природи та космогонічні уявлення про будову Всесвіту. Знаки, які свідчать про язичницькі вірування наших предків, можна побачити й на сучасних вишитих виробах.
Вишивка в одязі була оберегом. Вишитий узор виконувався у суворо визначених місцях - навколо шиї, на грудях та на подолі. Зокрема, солярний символ - свастика з прадавніх часів і аж до Другої світової війни мала суто позитивне значення, символізуючи собою рух сонця та асоціювалась з добробутом.
Деталі давньої вишитої сорочки з Рівненщини з колекції “Майстерні Магди Дзвін”
“Орнаменти на вишитих сорочках українців з плином часу постійно змінювалися, - розповідає Любава Собуцька. - Спочатку узори не вишивали, а ткали. Найдавнішими вишитими орнаментами були геометричні візерунки. Приблизно у XIX столітті на сорочках поступово починають з’являтися рослинні мотиви. А вже в кінці того ж XIX століття починає входити у моду усім нам знайома вишивка хрестиком”.
Пишні, вишиті хрестиком, квіти на рукавах жіночих сорочок, які часто можна побачити й на давніх фотографіях, й на вулицях багатьох українських міст нині - не питомо український візерунок. “Цей мотив запроваджено у народний вжиток у другій половині XIX століття з чисто комерційною метою, - розповідав на своїх імпровізованих лекціях Василь Кричевський, український митець, архітектор та колекціонер, якого називають одним з найкращих знавців народної орнаментики. - Парфумерні фірми "Ралле" і "Брокар и Ко" продавали мило, загорнуте в папірці з готовими узорами для вишивання хрестиком, які копіювали з голландських та фламандських журналів. Українські селянки та міщанки залюбки купували це мило, бо мали з ним готові взірці для легкого вишивання, адже гаптуючи хрестиком, можна було швидко заповнити великі площі полотна.”
Обгортки до парфумованого мила з готовими узорами для вишивання хрестиком, яке продавали в Україні на початку ХХ ст.
“Молодь хотіла вишивати новинки, - каже Любава Собуцька. - Тому й бралися вишивати квіткові лапаті орнаменти, відходячи від давніших зразків”.
Взірці вишивки хрестиком швидко ширилися, люди до них звикали, і вже на початку XX століття звична нам сьогодні вишивка хрестиком з’явилася майже по всій території України.
ЧЕРВОНЕ - ТО ЛЮБОВ, А ЧОРНЕ - ТО ЖУРБА
На колористику оздоблення вишиваних сорочок впливала якість доступних матеріалів, виготовлених у домашніх умовах. В центральних регіонах України нитки робили з конопель, у північних - краще ріс льон. Фарбовані природними барвниками, рослинні нитки були не дуже яскраві, тому кольористика давніх зразків вишивки цих регіонів - делікатна та ніжна. Тим часом у Карпатах, де займалися вівчарством, тканини та нитки робили з вовни. Знані й улюблені сьогодні багатьма борщівські сорочки з щільно загаптованими темними рукавами колись вишивалися нитками, які робили з вовни чорних овець. Навіть без фарбування їхній колір був дуже насиченим.
Борщівські вишиті сорочки. Фото - Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття
Прихід у XIX столітті на локальні ринки хімічних барвників докорінно змінив ремесло. У вишивці з’являється поліхромність, популярною стає рослинна орнаментика, адже фарби дали вишивальницям можливість реалістичніше відтворювати різноманітні деталі на полотні.
МОДА НА ВИШИВАНКИ
Побутує думка, що колись, у вишиванках в Україні ходили всі й всюди. Любава Собуцька каже, що це - стереотип. “У місті не дуже носили вишиті сорочки, це все ж таки, - одяг селянства. У містах вишиванки носили, наприклад, культурні діячі, аби привернути увагу і зберегти традицію народної вишивки. Такий одяг колекціонували, у ньому часто фотографувалися, - пояснює науковиця. - Наприклад, етнограф Володимир Шухевич зі своєю дружиною і дітьми, на багатьох світлинах позують у народних строях. Але чи одягалися вони так на щодень? Напевно, ні”.
Колекціонувати вишивку українці почали в кінці XIX століття. Тоді ж створювалися численні приватні збірки. У коловороті трагічних історичних подій XX століття, багато колекцій було знищено, втрачено, розпорошено. Але, на щастя, частина таки потрапила до музеїв і збереглася донині.
ЖИВА ТРАДИЦІЯ. МОЯ СОРОЧКА
Цими днями унікальні збережені народні строї та скрупульозно відтворені давні вишиті сорочки можна побачити у виставкових залах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Тут триває проєкт “Жива традиція: моя сорочка”.
“Жодні фотографії чи відео не дають тої інформації про вишиті сорочки, як можливість побачити ці, без перебільшень, витвори народного мистецтва на живо, - каже Анна Рогатинська, викладачка вишивальної “Майстерні Магди Дзвін”. - Автентичні українські гаптовані сорочки зачаровують, надихають, дають стимул їх вивчати та відтворювати”.
Відвідувачка виставки “Жива традиція: моя сорочка” роздивляється експоновані сорочки, відтворені вишивальницями “Майстерні Магди Дзвін”. Фото - Дар’я Мазурик/Національний музей у Львові
З 2014 року “Майстерня Магди Дзвін” займається комплексним дослідженням української вишитої сорочки. І мова не лише про техніки вишивки, адже автентична вишиванка - це не просто гаптування, а ще й пропорції крою, способи зшивання, правильні тканини та нитки.
Анна Рогатинська каже, що зараз запит на автентику від суспільства — дуже сильний, тому й курси їхньої майстерні дуже популярні. “Для людей зараз важливо мати не будь-що вишите, важливо, щоб воно було справжнім. Збільшується відсоток тих, хто хоче відшити сорочку з того регіону чи навіть села, звідки вони самі чи їхні батьки родом”, - розповідає пані Рогатинська.
Вишиті сорочки виконані вишивальницями “Майстерні Магди Дзвін” на виставці “Жива традиція: моя сорочка”. Фото — Дар’я Мазурик/Національний музей у Львові
Вишивання, як з’ясувалося з розмови з Анною Рогатинською, - це не лише про естетичне оздоблення побуту, а ще й про своєрідну терапію. “Людям подобається процес вишивання, - говорить майстриня. - Перша людина, яка звернулася до нашої майстерні за консультацією, написала менше, ніж через тиждень після повномасштабного вторгнення. Людина, звісно, перепрошувала, що, можливо, це не час для таких запитів, але казала, що це - єдине, що рятує її від депресії, що це її заспокоює. І ми консультували…”.
В останнє десятиліття популярність вишитих сорочок в Україні збільшилася у зв’язку з непростими політичними подіями. У багатьох з’явилося розуміння необхідності збереження культури та традицій народного мистецтва під час війни, яка має всі ознаки геноциду.
Вишита сорочка для українців - не просто святковий одяг. Але що це? Традиція? Мода? Терапія?…Звісно, для кожного - це щось особисте, але вкрай важливе і рідне.
