Практично все своє життя Вільгельм боровся за українську справу і мріяв побачити Україну незалежною і самодостатньою державою і мав шанси стати королем України. Ми дослідили, що спонукало його до такого вибору та чим був наповнений його життєвий шлях.
Українці знали цього політика, дипломата, поета, полковника Легіону Українських січових стрільців під іменем — Василь Вишиваний, яке йому дали наші військові під час Першої Світової війни.
Дитинство Вільгельма
Карл Стефан Габсбург із синами Вільгельмом (ліворуч) та Карлом Альбрехтом (праворуч). Джерело: скриншот з документального фільму "Принц Австрії. З Україною в серці"
Народився нащадок великих Габсбургів у Австрії, у місті Пула, що зараз Хорватія, та був шостою, найменшою дитиною в родині Карла Стефана — адмірала військово-морського флоту Австро-Угорщини та Марії Терезії, від народження принцеси Тосканської. Його генеалогічне дерево задокументовано сягає аж IX століття. За лініями обох батьків, Вільгельм є дуже давнім нащадком Анни Ярославни, а отже і всіх її пращурів — київських князів династії Рюриковичів. Окрім цього, у його жилах текла й німецька, французька, іспанська, литовська та слов’янська кров.
Однак Вільгельм належав до периферійної Тешинської гілки Габсбурзького дому, яка на той час була дуже далекою від того, щоб очолити Австро-Угорську імперію.
Безтурботне дитинство ерцгерцога минало в сімейному маєтку на маленькому острові Люсін, що в Адріатичному морі. В книзі спогадів “My Years at the Austrian Court”, яку написала гувернантка Неллі Раян, у пʼять років усі діти родини вільно володіли англійською, французькою, німецькою, італійською та польською мовами. Батьки вимагали від дітей дотримання суворої щоденної дисципліни й всіляко заохочували їхній всебічний розвиток — діти займалися спортом, садівництвом, опановували різні види мистецтва.
Особливе враження на Вільгельма справляли сімейні подорожі в різні куточки світу. Найбільше молодого Габсбурга манили екзотичні арабські країни, чия культура цікавила його ще змалечку.
У 1905 році Вільгельм починає вчитися у Віденському реальному училищі, а потім – у Терезіанській військовій академії. Це поклало початок його військовій та дипломатичній карʼєрі.
Перше знайомство з українством
У юному та підлітковому віці Вільгельм мешкав у маєтку Żywiec (Живець), що біля Кракова, на самому заході Королівства Галичини та Лодомерії. Саме тоді він і почав цікавитися українцями. Вільгельм чув, як поляки називали українців “русинами” та називали їх “розбишаками” і “бандитами”, а його близькі родичі при ньому описували їх як “дике плем’я”. Молодому Габсбургу тоді було 14 років, і він свято вірив, що українці — «розбишацьке плем’я», що живе на диких екзотичних околицях великої імперії.
Вільгельм захотів побачити цих «бандитів», тож не сказавши ані слова, покинув родинний маєток та інкогніто вирушив потягом другого класу через Львів та Станіслав (зараз Івано-Франківськ) до Ворохти. У той час, коли його зникнення вдома зчиняє переполох, а батьки ставлять усю імперію на вуха, юний Габсбург спокійно живе у випадкових знайомих, — заможних гуцулів Шекерик-Доників, насолоджується природою Карпат та вивчає гуцульські звичаї й побут. Так Вільгельм познайомився з українцями та з’ясував для себе, що вони аж ніяк не дикуни й не розбійники, та ще вирішив ще більше дізнаватися про них.
Василь Вишиваний та Петро Шекерик-Доників. 1919 рік. Фото з архіву ЦДАВО України
Воєнні звитяги та нове ім’я
Під час Першої світової війни Вільгельм стає командиром 13-го галицько-уланського полку — цісарсько-королівської кавалерії Австро-Угорщини, який складався переважно з українців. Близько двох років брав участь у боях з російськими військами. За цей час Вільгельм переконується, що українські військові — одні з найхоробріших у всьому світі. За допомогою свого підлеглого, солдата з Тернопільщини, Габсбург опановує історію України та мову, читає твори видатних українців, Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника та ін. Подаровану українським солдатом вишиванку вдало поєднує із військовим одностроєм та перетворює на важливий атрибут персонального стилю.
Саме тоді й з’являється псевдонім Василь Вишиваний. За однією з версій, так Вільгельма прозвали Українці січові стрільці (УСС), коли побачили світлину у вишиванці.
На службі Вишиваний активно займається українізацією війська — наполягає на тому, щоб військові носили на формі синьо-жовті відзнаки та не соромилися спілкуватися українською.
Майже король України
За часи Української Народної Республіки, за укладеним між УНР та Австро-Угорщиною Берестейським мирним договором, загони німецьких та Австро-Угорських військ були передислоковані в Україну. Серед них — і загони УСС.
1 квітня 1918 р. Вільгельм Габсбург перейняв командування УСС поблизу Херсона.
Перебуваючи на півдні України, він не тільки оберігав легіон від розформування, якого жадали як деякі люди в Україні, так і в Австрії, але й проводив незалежну політику підтримки українських сил. Він отримував від австрійського командування накази відправляти каральні експедиції в українські села, але викидав їх «до коша, який стояв під столом».
Вільгельм здобуває величезний авторитет серед українців як полковник Легіону українських січових стрільців, активний учасник українських національно-визвольних змагань та захисник людей. Для українців він стає живою легендою. Його боялися деякі політичні діячі. Павло Скоропадський був у їхньому числі. Дійшло навіть до того, що у певний період йшлося про те, що ерцгерцог може стати королем Української держави. Однак не судилося.
У 1918 році припинила своє існування Австро-Угорщина, а відтак Українська держава мала боротися з радянською навалою самотужки. Вільгельм з болем спостерігав за розпорошеністю українських сил та внутрішніми чварами, що роздирали країну перед загрозою радянської окупації.
У своїх спогадах він писав: «У нас один спільний дух, який родився з козацьких традицій, у нас одна ідея, одна програма, один прапор: одна, зʼєдинена, самостійна, суверенна Українська Держава».
У 1921 році він покидає українські землі та повертається до Відня, де видає збірник україномовної поезії «Минають дні», яку присвячує борцям, що загинули за волю України.
На думку кандидата історичних наук Владлена Мараєва, ця лірика «…хоч і не найвищого ґатунку, але просякнута любов’ю до Карпат і до гуцульщини».
Еміграція
У міжвоєнний час Вільгельм живе в еміграції в Парижі, що на той момент був європейським центром свободи та вільнодумства. Там він винаймає житло поруч з Тріумфальною аркою. Однак Вишиваний не полишає свою боротьбу за українську справу. У французькій столиці він займається розвідувальною діяльністю, намагається протидіяти радянському впливу на українців закордоном, неодноразово зустрічається з лідером ОУН Євгеном Коновальцем і допомагає налагоджувати міжнародні зв’язки на користь українському визвольному руху.
Фотографія Вільгельма Габсбурга у статті французької газети Le Populaire, 1935 рік. Автор фото: Ольга Ковтун
Деякий час Вишиваний був у романтичних стосунках з парижанкою Полетт Куйба, яка виявилася видатною аферисткою й навіть, за припущеннями історика Тімоті Снайдера, агентом іноземної розвідки. Вона підставила Вільгельма й той, аби не загриміти за ґрати, був змушений тікати до Відня.
Продовження боротьби
Під час Другої світової війни, Вишиваний перебуває в Австрії. Там він проводить антирадянську та антинацистську діяльність і таємно співпрацює з ОУН. Для допомоги українському визвольному руху він активно використовує налагоджені звʼязки із французькою та британською розвідками.
Після поразки Німеччини квартира Вишиваного опиняється в англійській зоні окупації Відня. Радянські спецслужби, які вже довгий час шпигували за ним, мають на меті вже остаточно його нейтралізувати через його контакти з українськими націоналістами. Влітку 1947 року Вільгельма Габсбурга прямо на вулиці Відня викрадає СМЕРШ — агенти радянської військової контррозвідки і він опиняється у Лук‘янівському СІЗО в Києві, де впродовж багатьох місяців його допитує НКВС.
Василь Вишиваний. Фотографії зроблені в Лук'янівській в'язниці у 1947 або 1948 році, незадовго до його смерті.
Вишиваний отримує звинувачення в антирадянській діяльності та співпраці з розвідками Франції й Британії. Вирок — 25 років ув’язнення. Проте 18 серпня 1948 року він помирає в тюрмі начебто від «туберкульозу», як зазначено радянськими слідчими. Місце поховання Вільгельма Габсбурга невідоме й досі.
Василь Вишиваний — людина, що не була за походженням українцем, стала символом української боротьби, а й приклад ролі особистості в історії. Одна людина, якщо палко чогось бажає, здатна змінити багато речей. За що велика шана Вільгельму Габсбургу.
