На заході виступили з доповідями Євгенія Філіпенко, Постійна представниця України при Відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві, Андрій Лужницький, Президент Українського Товариства у Швейцарії, Христина Батрух, Президентка Фонду родини Богдана Гаврилишина, Олесь Ільченко, український історик і письменник.
Конференція була орієнтована переважно на швейцарців та експатів з інших країн, які хотіли більше дізнатися про Україну, а також, на українців, які мали змогу долучитися до події, аби разом вшанувати пам'ять предків, що постраждали від геноциду - Голодомору 1932-1933 років.
На конференції були представники місцевої спільноти та ЗМІ, а також, дипломати, професори і студенти.
Захід почався хвилиною мовчання та молитвою.
“Росія давно намагається знищити український народ, вирвати його з корінням”, - Андрій Лужницький, Президент Українського Товариства у Швейцарії
З такої тези почав свій виступ Андрій Лужницький, а далі продовжив:
“Це стало зрозуміло вже тоді, коли російські війська вторглися в українські міста на сході України в 2014 році, а потім під час повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року. Важливо, щоб усі знали, що першими будівлями, які були зруйновані під час цих вторгнень, стали бібліотеки та історичні архіви. Це була відверта спроба викорінити докази гріхів минулого”.
Далі він нагадав, що у 2017 році на Мюнхенській конференції з безпеки Путін сказав, що розпад Радянського Союзу був однією із найбільших політичних катастроф 20 ст, і, на жаль, ніхто з аудиторії не встав і не сказав, що не розпад, а фактичне існування Радянського Союзу стало найбільшою геополітичною катастрофою 20-го століття. З тієї заяви почалася найбільш активна реабілітація таких людей, як Сталін - усіх, хто скоїв злочини, про які ми сьогодні говоримо.
“Є історик на ім’я Едвінс Снор, який зняв вражаючий документальний фільм під назвою «Радянська історія», в якому було задокументовано співпрацю нацистської Німеччини та Радянського Союзу упродовж 1930-1941 років, - підреслив спікер у своєму виступі. - Коли НКВД навчав нацистів своїм методам тортур, репресій і масових вбивств”.
Світ тоді не зреагував так, як потрібно, і це мало страшні наслідки. “Що було б, якби наші лідери тоді рішуче виступили проти геноцидної політики московського лідера? Що було б у 40-х роках та протягом усього 20-го століття?” - запитав Андрій, і продовжив: Які уроки з цього винесла Україна сьогодні? Перш за все, Україна зобов'язалася боротися з використанням продовольства як зброї масового знищення. Коли йдеться про зброю масового знищення, зазвичай, ніхто не думає про їжу, але їжа використовується таким чином. І цією зброєю Москва знову розмахує, щоб цинічно тиснути на країни задля того, аби вони припинили підтримку жертв російської агресії.
Смерть багатьох українців у 1932 і 1933 33 роках не буде марною, - впевнений пан Лужницький. - Ми ніколи не забудемо, що зробили з Україною і нашим людьми тодішні лідери в Москві. Ми продовжуватимемо вшановувати жертв через наші молитви, такі конференції, як сьогодні, та будемо інформувати світ про жахи, що відбувалися в той період”.
Насамкінець виступу спікер висловив оптимізм: “Сподіваюся, що сьогодні у світі є оптимізм. Мені доводиться весь час відчайдушно його шукати, і я це роблю. Я гадаю, що Голодомор все більш і більше сприймається не лише як розповідь про людські трагедії чи неспроможність світових лідерів допомогти Україні, а як живе та сильне свідчення стійкості України. Травма від усього цього ще й досі живе в душах українців по всьому світу. Водночас, вона є джерелом нескінченної моральної сили для збереження свого народу та прагнення до справедливості й гідності”.
“Методи організації штучного голоду російськими окупантами не змінилися”, - Олесь Ільченко, історик та письменник.
Шановний спікер почав виступ з історії власної родини, розповівши, як його бабуся Марія з донькою Діаною - мамою історика, вночі діставали з тайника у власній хаті заховану їжу. Останнє, що у них залишилось - сушені вишні. Вони їли потайки, аби ніхто на бачив, особливо загони комуністів, які ходили хатами і забирали останнє
“Вся їжа всього села була вивезена, все було відібрана у селян. Трупи людей ніхто не ховав, їхні тіла лежали біля їхніх осель. Це так Сталін мстився українцям за їхній спротив комуністичній владі, за небажання жити при тоталітарній владі” - підкреслив Олесь.
Бабуся і мама пана Ільченка вижили, мільйони інших українців - ні.
У продовженні свого виступу він зацитував свідчення відомого українського письменника Івана Багряного: “За переписом населення 1927 року в Україні проживало 32 мільйони. У 1939 році, тобто через дванадцять років - 28 мільйонів”.
Де ж поділись 4 мільйони, чому не було приросту населення? Їх знищив штучний голод в Україні - зробив висновок історик, опираючись на думку Багряного.
“Ми бачимо справжню гуманітарну та антропологічні катастрофу, - зазначає спікер. Адже за майже 100 років чисельність населення України практично не збільшилася. І все це через дії комуністів”.
Для Сталіна існування незалежної України було загрозою, для його монолітної комуністичної держави, вважає пан Олесь. Тому диктатор прагнув знищити українців. Перш за все, вбити селян, перетворити українських робітників у великих промислових містах України у росіян та знищити інтелігенцію. Сенс дій Сталіна полягав у тому, щоб унеможливити українську державність. Це передбачало фізичне знищення українських інтелектуалів: письменників, художників, працівників музеїв, священиків.
Тема геноциду українського народу яскраво показано в багатьох творах українських письменників. Література розкрила причини Голодомору:
- Панування тоталітарного радянського режиму.
- Нестримне бажання Сталіна мати необмежену особисту владу.
- Його патологічна ненависть до українців і відтак - масові репресії.
“Путін, як колись Сталін, мріє про повне знищення української держави й самих українців, - наголосив історик. - У самому існуванні України як незалежної, демократичної, європейської держави, Путін бачить загрозу його пануванню. Адже Росія сьогодні - це диктатура таємної поліції в мафії. Те, що Гітлер хотів зробити з євреями, Путін намагається зробити з Україною”.
Історик вважає, що слабка реакція світу на агресію Росії проти України в 2014 році певною мірою заохотила повномасштабне російське вторгнення. Методи російський окупантів не змінилися, вони діють так само і зараз, намагаючи організувати штучний голод. Є докази, що Росія активно готувалася викрасти запаси українського зерна і заморити українців голодом задовго до того, як Путін віддав наказ про вторгнення.
Розкрадання українського продовольства провадиться в безпрецедентних масштабах. Росія почала контролювати багато українських агрофірм менше, ніж через тиждень після свого вторгнення. На піку розкрадання вона продавала зерно з окупованих територій до дванадцяти тисяч тонн на день.
“Ми в Україні добре розуміємо і повинні донести просту істину до всього світу, - наголосив спікер, - Путін не є єдиним джерелом зла. Він продукт російської політичної культури, яка має глибоке і давнє коріння. Російське суспільство глибоко хворе, і цю хворобу тебе невідкладно лікувати”.
Американський дослідник сучасного геноциду в Україні Крістофер Етвуд зауважив, що сучасна російська ідентичність - імперська. Навіть якщо завтра Росія програє Україні і виведе свої війська, то все одно залишатиметься імперським проєктом.
“В українців немає вибору: або ми переможемо, або нас знищать. Тому ми вдячні всім, хто зараз стоїть поруч з нами У боротьбі зі світовим злом”, - закінчив свій виступ Олесь Ільченко.
“Сьогодні в Україні відбувається геноцид проти українського народу”, - Христина Бартух, Президентка Фонду родини Богдана Гаврилишина
Свій виступ пані Христина почала зі слів, що День пам”яті жертв Голодомору - дуже сумний день, але такі події потрібні, аби світ пам'ятав те, що сталося. Але більший сум викликає той факт, що подібне відбувається знову, і світ так само стоїть осторонь.
Увесь її виступ був складений з доказів, щоі в 32-33 роках, і сьогодні в Україні відбувається геноцид проти українського народу, та розширила уявлення про те, що таке “геноцид”.
“У 1948 році в Конвенції ООН про геноцид є термін, який точно визначає, що це таке. - сказала спікерка. - У сучасному розумінні геноцид вимагає наявності геноцидних намірів. Це може бути намір знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу. Але намір може бути будь-яким: вбивство членів групи, заподіяння серйозних тілесних чи психічних ушкоджень членам групи, навмисне створення таких умов життя, що розраховані на фізичне знищення, а також, часткове нав'язування умов, що перешкоджають народжуваності всередині групи та насильницьке переміщення дітей групи”.
Геноцид - це не лише сам акт, але й підбурювання до нього, а також співучасть, проявом якої можна вважати бездіяльність: “Якщо ви знаєте про це і нічого не робите з цим, ви є співучасником”, - підкреслила пані Христина.
Вона також зазначила, що знадобилося багато часу, аби усі свідчення були прийняті як реальність, на противагу тому, що десятиліттями нав язувала пропаганда. Але попереду ще багато роботи, оскільки лише 33 держави, Європейський парламент та деякі інші структури визнали Голодомор національною трагедією і геноцидом, але в ООН більше 200 держав. Тож роботи багато.
Крім того, світу треба усвідомити, що геноцид відбувається і зараз.
“Я збираюся навести вам чотири приклади, які, як я вважаю, доводять, що геноцидом було не лише те, що відбувалося у 32-22 роках, а й те, що відбувається сьогодні”, - сказала пані Бартух.
Приклади геноциду сьогодні:
- Перш за все, це викрадення дітей. Понад 20 тисяч дітей, які були викрадені, відправлені в російські сім'ї чи табори, де їх позбавляють батьківської національності, мови, та кажуть їм, що вони стали росіянами - це геноцид. На щастя, міжнародне співтовариство нарешті прокинулося: МКС висунув Путіну та його помічникам звинувачення у вчиненні чергового воєнного злочину, - наголосила пані Христина.
- Геноцид - це не тільки голодування, а й крадіжка українського зерна з метою його продажу, перешкоджання українським поставкам зерна в країни Африки та Азії. Україна наразі зробила надзвичайно багато, щоб забезпечити постачання, хоча сама переживає одну з найгірших трагедій в історії людства.
- Геноцид - це коли мінують українські поля, що впливатиме не лише на сьогодення, а й на майбутнє. Сьогодні Україна є найбільш замінованою країною у світі.
- Також є ознаки культурного геноциду - ми всі знаємо про церкви, бібліотеки, театри, які бомбили навмисно.
“Відтоді, як Росія захопила Україну у 18 столітті, - підкреслила пані спікерка, - триває культурний геноцид. За цей час було видано 134 укази про заборону української мови. А вона існує, сильніша, ніж будь-коли. Проте геноцид очевидно є”.
Пані Бартух нагадує, що є очевидні паралелі з тими та нинішніми часами. У 32-33 роках світ мовчав, журналісти сперечались про те, чи це справді так, а багато хто намагався надати легітимності тому, що є одночасно нелюдським і аморальним.
“Світ цього разу менш мовчазний, але досить мовчазний. У 1994 році Україні гарантували, що її суверенітет захищатимуть три сторони, які підписали угоду: США, Великобританія та Росія. Мало того, що Росія його порушила, так ще й інші не захистили Україну належним чином. Вони багато зробили, і ми їм вдячні… Але чи не варто було про це подумати ще в 2014 році, коли Росія вперше вторглася в нашу країну?”
Далі пані Бартух поставила гостре запитання: “Чи не є співучастю, коли ми нічого не робимо? Чи це співучасть, коли ми ховаємося за аргументами?”
Також вона наголосила на тому, що світові треба правильно називати речі: в Україні війна, розв'язана Росією. Україна - жертва. “Інфляція, брак зерна у світі - це не через “війну в Україні”, це через те, що Росія вторглася в Україну. Мало того, це війна Росії не тільки з Україною, але й зі світом” - наголосила пані Христина. - Пора прокидатися. Щоб ми не опинилися в тому ж становищі через 90 років”.
Спікерка вважає, що багато чого, що відбувалося в Європі десятиліття перед повномасштабним вторгненням, - наслідок російських грошей та пропаганди, але треба змінюватися. Кожна людина може зробити свою невеликий вклад, аби все це зупинити.
“Був акт геноциду і є акт геноциду, - резюмувала спікерка. - Зараз ви легко можете зустріти висловлювання російської еліти та простих людей про те, що Україну та українців потрібно знищити. Це частина їхнього національного наміру - знищити іншу націю. А ми в 21 столітті не можемо це допустити”.
“Ми щодня робимо багато зусиль, щоб запобігти порушенню Росією міжнародного права і будемо продовжувати доти, поки країна-агресор не буде засуджена за свої дії та позбавлена прав”, - Євгенія Філіпенко, Постійна представниця України при Відділенні ООН
Головними тезами пані Постійної представниці були наступні меседжі:
- Україна завжди була продуктовою корзиною Європи і постійно підтримувала репутацію гаранту продуктової безпеки. За будь-яких обставин, навіть після російських атак українських зернових складів та полів, Україна консолідувала міжнародне коммюніті, щоб зробити так, аби українське зерно та інші продукти харчування потрапили до тих, кому вони потрібні. “Тобто ми намагаємося зробити все, щоб світ жив без голоду” - підкреслила вона.
- Одна з нагальних потреб - відсторонення Росії від участі в Раді Безпеки Єврои. Спікерка нагадала, що Росія має членство у РБ нелегально, позаяк вона забрала його Радянського Союзу. “Якщо ви подивитесь на документи ООН, - підкреслила Євгенія, - то побачите, що це місце офіційно належить СРСР, а не Росії. Ми підіймаємо питання про те, як Росії вдалось окупувати це місце. Зауважу, що тут в Женеві нам вдалося відсторонити країну-агресора від лідерських позицій в міжнародних організаціях. Біля 30 позицій були заблоковані для представників російського уряду”.
Пані Постійна представниця України в ООН розповіла, що коли Росія організувала концерт на честь річниці Рахманінова, то запросила виступити одного піаніста. Після перевірки його особи, виявилось, що на початку вторгнення Росії в Україну він давав інтерв'ю російському телебаченню, де заявив, що Росія дуже м’яко поводиться з українцями, що треба бомбити Київ та відключити міста від електропостачання.
“Саме ця людина була запрошена грати концерт в залі Ради з прав людини, -- наголосила спікерка. - Коли ми дізналися про це, то разом з партнерами з інших країн, лідерами та співробітниками ООН написали спільний лист протесту. І досягли того, що вони замінили піаніста”.
Питання культурної ізоляції стоїть дуже гостро, вважає пані Євгенія, оскільки Росія все ще є членом багатьох організацій. “Але ми робимо все можливе, щоб її звідти викинути. - розповіла Євгенія. - Звичайно, не у всіх кейсах зробити це дозволяють процедури, на жаль, не в усіх організаціях прописана процедура виключення. Тож роботи багато”.
Ситуацію ускладнює й те, що події на Середньому Сході забрали увагу від України.
“Але ми щодня робимо багато зусиль, щоб запобігти порушенню Росією міжнародного права і будемо продовжувати до тих пір, поки країна-агресор не буде засуджена за свої дії та позбавлена прав” - резюмувала спікерка.
Публічна конференція була організована Женевським представництвом українського товариства в Швейцарії.
