Така позиція людей, які не мають прямих звʼязків з Україною, а при цьому глибоко переймаються її долею, завжди дуже зворушує і навіть дещо дивує. Тому ми почали розмову саме з питання про внутрішні мотиви пана Руйє.
Для мене найголовніше - знайти відповідь на питання, чому вас так зворушує Україна?
Все досить просто - я частина людської раси, і люди - мої брати та сестри. Це найперше. Але крім того, у мене завжди було багато дружнього співчуття до людей, які так довго були у радянському ярмі. Я народився після Другої світової війни, зростав під час холодної, тоді у нас було чітке розуміння, що в Радянському Союзі свобода не настільки велика, як у нас. А перше, чому мене навчили у сім'ї - це свобода. Свобода та повага до людей - як найвища цінність. Уже одне це співчуття створює надзвичайно сильний зв'язок з Україною та іншими країнами Східної Європи. Коли я був дитиною, вторгнення в Угорщину стало дуже болючим досвідом для мене. Те, що відбулося у 68-му, в Празі вразило мене менше, оскільки я вже був емоційно старшим.
Щодо України, то ми, на жаль, не звернули достатньо уваги на те, що трапилось у 2014 році, коли росіяни окупували Крим. А коли в минулому році відбулося повномасштабне вторгнення, реакція була значно більш сильною. Тоді моя дружина запитала: "У мене є емоційний зв'язок з тобою, але навіть я не розумію, чому це тебе так зачіпає».
Сподіваюсь, з часом, я зможу бути настільки ж корисною для когось, як ви. Ваша підтримка дає силу, вона дарує майбутнє.
Ви дуже корисні.
Але маю сказати, що сила українців в тому, що вони дають силу нам. Те, як вони чинять опір, дає нам силу. Тож між нами відбувається взаємообмін - це вулиця з двостороннім рухом, а не з одностороннім. І це дуже важливо.
Клод Руйє та федеральна радниця Елізабет Бауме-Шнайдер. Фото було зроблено в Берні 19 вересня 2023 року на зустрічі колишніх членів парламенту.
Який у вас досвід взаємодії з українцями?
У мене тільки хороший досвід. У деяких людей був і поганий, тому що не всі люди ідеальні, на щастя. Скажімо, нещодавно мені хтось сказав: "Я приймав українців у своєму домі, але вони скаржилися, що в квартирі немає спа-салону і джакузі". Я відповів: "Так, люди, які до цього звикли, і це добре". Але особисто у мене лише хороші стосунки з людьми. Навіть, якщо бувають якісь моменти. У нас, наприклад, було троє 20-річних українців, які споживали алкоголь, але це ж характерно для 20-річного віку. Тож ми просто просто їх трішки переорієнтувати. В іншому - багато позитиву, взаємного заохочення, обміну та дружби. Ти щось віддаєш, а отримуєш натомість дуже багато. Наприклад, днями мене покликали на обід до однієї родини і бабуся приготувала для мене трикілограмовий торт "Наполеон"!
А на Різдво ми їли українську їжу, оскільки запросили українську родину, яка живе по сусідству, і вони пригощали нас різними українськими страви. І там теж був цей неймовірний “Наполеон” на десерт (посміхається, прим.ред)
Нас вже пов'язує дружба та багато інших речей. Ми провели разом спочатку Великдень, а потім Різдво за юліанським календарем з сестрами монастиря Святого Моріса в Бексі, в кантоні Во. У сестер Бексі великий монастир і шале, де мешкають люди з Харкова. Я з ними познайомився і ми організували святкування Великодня з богослужінням багатьма мовами, з настоятелем аббатства Сен-Моріс.
Після цього була трапеза. Такі свята - це також моменти обміну.
Тоді ж сестри монастиря розповіли, що у них були спеціальні картки для записок, і українці писали на них багато вдячних слів швейцарцям, які їх прийняли. Але також у тих записках було багато переживань і занепокоєння через війну.
Це був гарний час, щоб поговорити і поділитися важливим. Знаєте, коли знайомишся з полковником, який був поранений на війні на Донбасі і ледве може ходити, і він говорить про свої почуття, це дуже зворушує та збагачує.
Я довгий час очолював військове відомство, і коли цей пан підходить до мене і тисне руку, це дуже цінно для мене.
А ще коли ми проводимо інформаційні сесії, то закінчуємо гімном України, і тоді всі підспівують. Це надзвичайно.
Чому ви вирішили проводити ці сесії?
Коли одна українська сім'я переїхала до моєї другої квартири, ми почали з ними спілкуватися, то усвідомили, що у нас не було жодної інформації, і ми не знали, де її знайти. Так, були певні веб-сайти, але там мало що було зрозуміло.
Тож я зрозумів, що існує велика потреба в інформації.
Я займався питаннями притулків коли був урядовцем, президентом благодійної організації Швейцарської протестантської церкви та політичним лідером, який виступав проти надто суворих законів пана Блохера (політик що розробив та впровадив інициативу «проти массовой іммиграціі», запропоновану партией SVP. - прім.ред) - тоді ми боролися, але програли.
А зараз я зрозумів, що ми повинні шукати інформацію і поширювати її. Тож ми організували сесії з кількома людьми, потім створили асоціацію Réseau Troistorrents Morgins Ukraine, аби забезпечити правову базу.
Також ми працюємо з владою, зокрема, з Управлінням у справах біженців. Я контактую з начальником відділу соціального захисту. Коли у мене було чотири чи п'ять справ, які я йому передав, всі вони були вирішені. Я також мав змогу обговорити різні проблеми із заступником начальника притулку.
Так виходить, що я часто виступаю в ролі зв’язківця з адміністрацією, аби отримати та передати важливу інформацію. Наприклад, ніхто не знав, що свої автівки українці можуть тримати ще рік. Рішення про це уже було, але його ніхто не оголосив, а відтак, це зробили ми.
В контексті цих автівок, один швейцарський юнак якось запитав мене: "Ти бачив тих українських хлопців з машинами?”
Я тоді відповів: "Так, бачив, але якщо твій будинок бомблять, ти приїдеш на роликах?”.
Ми також маємо поговорити про освіту українців.
Приміщення навчального класу від Ассоціаціі, якою опікується Клод Руйє
Стажування - одна з найважливіших форм освіти у Швейцарії. У нас є університети, і всі думають, що це найкращий вибір. Але це не зовсім так, бо коли ви маєте хорошу професію, скажімо, сантехніка, електрика чи будь-яку іншу, у вас може бути надзвичайно гарне професійне майбутнє, можливо, навіть краще, ніж у юриста. Тому варто звертати увагу на можливості у цьому напрямку. Наразі Конфедерація вирішила, що ті, хто починає навчання до 25 років, матимуть змогу закінчити його, навіть коли війна завершиться.
Тобто, українці зможуть залишатися в Швейцарії до кінця свого навчання, поки не опанують професію. Я вважаю, що це добре.
Звичайно, трохи шкода, що вони не можуть одразу повернутися в Україну, але у них будуть канікули для відвідин батьківщини. Гадаю, що маючи гарну професію того ж сантехніка, електрика, вони будуть потрібні і у Харкові, і в Одесі, і в Києві.
У цьому рішенні Швейцарія молодець. Так само має бути і з університетською освітою. Це загалом може бути корисним для України.
Ми можемо поговорити ще трохи про інтеграцію?
Так. Перше, що варто зробити українцям, які тут знаходяться, це опанувати мову. Французьку і німецьку. Французька - це, взагалі, міжнародна мова. Коли ви їдете, скажімо, на Олімпійські ігри, там дві офіційні мови - англійська та французька. Але у будь-якому разі, вивчити мову свого кантону - дуже важлива умова для інтеграції.
Клод та Елізабет Руйє на мітингу за підтримки України
Як українці ще вписуються у вашу команду?
Українці були волонтерами, коли проходив Тур де Франс, працювали там на трибунах, також були задіяні в різних схожих організаціях.
На різдвяному ярмарку був український стенд, де вони пропонували свою їжу. Це ще один із способів інтеграції. Там ми оприлюднили картку, аби відвідувачі могли перерахувати гроші, і вони, по суті, оплатити все, що ми витратили.
Але дуже важливим був сам факт того, що українці приходили, пропонували щось і показували - “ми існуємо”.
Ще один з прикладів: одна з українок, Світлана, ходить до хору, бо була вчителькою музики у себе в країні. А крім того, ця пані поважного віку, якій 67 років, щопонеділка зустрічаються зі однією швейцаркою в пекарні і вони розмовляють. Спочатку потрібен був перекладач, а тепер все більше спілкуються французькою.
Інтеграція може відбуватися різними шляхами. Зокрема, взаємодія також відбувається через всілякі рухи.
У майбутньому, я думаю, що нам потрібно розвивати широку економічну, соціальну та культурну співпрацю. В Україні дуже багато швейцарських компаній. Натепер вони мають проблеми, тому що не знають, як продовжувати свою роботу в умовах війни. Але співпрацю треба посилювати.
Швейцарія не є частиною Європейського Союзу. Я проєвропейськи налаштований, але ми не в ЄС. Україна, напевно, теж не одразу приєднається до Європейського Союзу, тому що це займає дуже багато часу. Але ми - європейці та маємо співпрацювати.
До речі, у мене є лижі, які зроблені в Україні. Це американський бренд, але на них написано "Зроблено в Україні".
Чи є щось, чим ви не надто задоволені у питаннях взаємодії України і Швейцарії?
Що мене дратує як політика, так це історія про зброю, яку ми продали німцям, а вони не можуть віддати її українцям. Це мене вбиває.
Я більше не в парламенті, але і тоді я не розумів, що відбувається.
Голова моєї партії сказав, що у нас повинна бути можливість це зробити, але йому відмовили. Побачимо, як буде далі. Але коли ви допомагаєте комусь захищатися, це не те саме, що допомагати комусь нападати.
Я абсолютно згодна.
Той, хто захищає себе, повинен мати зброю. Це те, що я завжди говорив, коли був у благодійній організації Швейцарській протестанській церкві Entraide Protestante Suisse. Вони були проти того, аби Швейцарія експортувала зброю.
А я сказав: “З етичних міркувань я виступаю за певний експорт зброї.
Ми визнаємо, що ми повинні мати зброю аби захищати себе, оскільки живемо у світі, де, на жаль, немає абсолютного миру. І якщо ми готуємося захищати себе, то чому не повинні допомагати іншим це робити?”
Я розумію, що не можна давати зброю агресивно налаштованим людям, але вважаю справедливим допомагати іншим захищатися. Вся ця ситуація трохи сумна, проте, як я написав одному протестантському пастору: "Тут не рай".
Так воно і є.
Філософ Паскаль сказав: «Людина не ангел і не звір, а нещастя так влаштовує, що той, хто хоче уподібнитися ангелові, стає звіром».
Хороший фінал. Дякую.
Клод Руйє - швейцарський політик.
З 1990 по 2002 рік був державним радником у кантоні Во, де очолював три різні департаменти.
З 1999 по 2011 рік був обраний до Національної Ради, де працював у комітеті з питань зовнішньої політики.
Вивчав політологію та право в Університеті Лозанни.
Окрім здійснення успішної політичної кар'єри, він також був дуже активним у волонтерському секторі: президент Фонду l’EPER (HEKS), благодійної організації Швейцарської протестантської церкви, з 2008 по 2017 рік.
Протягом 20 років був головою Фонду Шато де Шильон та головою міжнародного кінофестивалю Visions du Réel.
У квітні 22 року заснував асоціацію Réseau Troistorrents Morgins Ukraine для допомоги українцям у Швейцарії.
Фото надані з особистого архіву пана Клода Руйє та з сайту chillon.ch
