У лютому цього року він приїздив в Україну, аби підтримати українців у річницю початку війни. Цю місію Геррі вважає однією з найкращих справ з усіх, що він робив у своєму житті. А в житті митця було чимало важливих і яскравих подій.
Пан Гофштеттер був інвестиційним банкіром, пілотом гелікоптера, офіцером та навчав Спеціальні війська Navy SEALs, має свою кінокомпанію “Беверлі Хіллз і врешті, є відомим на весь світ художником світла, що подорожує різними країнами зі своїми світловими проєктами та прагне змінити його на краще.
Історія життя Геррі - це перш за все, історія особистості, яка йде за покликом серця, прагне робити те, що важливо для нього тут і зараз, не боїться змін та втілює найкарколомніші мрії, у відповідності з власними цінностями.
Ми поговорили з митцем про його життя, особисті трансформації, жагу творити та, звісно, про його місії в Україні.
Ваше життя - це низка карколомних змін і поєднання діяльностей, які, на перший погляд, непоєднувані: інвестиційний банкір, пілот, офіцер, що тренував спецназ, кіномитець і, врешті, художник світла. Розкажіть, коли саме ви зрозуміли, що ви митець?
Коли мені було 15-16 років, у нас була ферма з 20 конями багатих людей, яких ми лікували та навчали. А я завжди хотів стати Ван Гогом. Мені подобаються ці картини з великими головами на фоні сільського пейзажу. Тож якось батьки дали мені олійні фарби, великий кашкет садівника та стару армійську шинель дідуся 1880 року. Я виглядав як… не знаю, повелитель кілець. Коли я сидів у полі, малюючи нашу ферму, до мене на коні приїхала відома в наших краях жінка. Вона запитала, чи можу я намалювати її коня. Я подивився: кінь був настільки великим, що мені здалося - потрібно чотири тижні, аби його намалювати, і тоді я сказав, що намалюю голову. І це накраще, оскільки характер - в голові. За два тижні вона прийшла, побачила картину, була нею вражена і одразу запитала, скільки має заплатити. Мені було 15 років, мої щомісячні кишенькові гроші складали 100 франків. Вона дала 4000 франків. У мене був такий вигляд, що вона подумала, що я незадоволений, і сказала, що має друзів - стареньких леді, у яких є коні. І вони точно захочуть мати такий малюнок. В результаті, протягом двох років я намалював 21 картину. І я таким чином продавав коней за 5000 франків (сміється).
Так я зрозумів, що мені дано цю креативність. Я дякую тій пані, оскільки завдяки їй я дізнався, що необов'язково вчитися. Якщо ти щось робиш, достатньо вміти бачити і розуміти: птахів, чоботаря, бій, солдата, короля, дітей... І коли ти зрозумів механіку будь-чого, ти можеш нічого не вчити. У творчості все повинно відбуватися саме так: спостерігаєш, занурюєшся і потім робиш це з власною пристрастю, так, як ти це бачиш. Я ніколи не вчився малюванню… Тоді я також усвідомив, що ніколи не треба змінювати те, як ти думаєш і відчуваєш, треба робити так, як тобі подобається, навіть коли хтось пропонує гроші, аби щось змінити.
Але я завжди хотів стати пілотом вертольота і банкіром. Тож я почав з цього.
І ви спочатку стали пілотом?
Я був віце-головою інвестиційного банку і служив в армії. У Швейцарії кожен здоровий чоловік йде до війська. Тож я теж служив, коли працював у банку, де отримував зарплату. Щорічно, аж до 32 років - по три з половиною тижні, а потім, до 44 років, - раз на два роки по два тижні. Таким чином я став пілотом і потрапив у спецназ. Кожен хоче бути офіцером, але беруть одного чи двох з сорока, мені це вдалося. Зараз ця система трохи змінилася, а тоді все було саме так.
А коли мені було 32, я зрозумів, що у мене є все, і вирішив, що треба переходити до чогось більшого, що приносить кращі результати для природи, людей, компаній, країн.
Я чимало чого робив: створив свою компанію маркетингу, проводив покази мод. Був у пятизіркових готелях у Санкт-Моріці. Влаштував ковзанку в ресторані, де виступали 90 моделей і танцювала на ковзанах Бриджит Нільсен (данська акторка, модель та співачка - ред.), в той час, коли люди вечеряли. Я також почав робити комікси і фільми так, як хотів.
Одного разу я зрозумів, що хочу мати щось, що робить мої заходи в готелях та замках набагато кращими. Щось особливе. І тоді, ще у 2000 році, я розробив проєкти світла і одразу отримав багато замовлень. Але я сказав, що роблю це для себе. Потім я взяв гелікоптер, розмістив під ним генератор, відкрив двері, летів навколо гір та айсбергів і проектував, а інший вертоліт робив фотографії. Це було неймовірне задоволення!
Тож головне - це пристрасть. У вас багато світлових проєктів по всьому світу. Як все розвивалось?
Ще коли я служив у армії, я робив експедиції мистецтва світла - це коли ми з невеликою командою по три-вісім людей відправляємось на Північний полюс, Арктику, Антарктику, у пустелю, у Гімалаї проєктувати на будівлі, пам'ятники чи, скажімо, скелі індіанців Навахо. Власне це те, чим я займаюся і зараз по всьому світу заради клімату, миру і України, щоб люди могли мирно жити разом.
Зокрема, був запит від урядовців, щодо налагодження стосунків з Китаєм. Я озвучив ідею спроєктувати найбільше художнє полотно у світі (5,3 кілометри) - Тигр на Ейгері. Та у лютому 2022 року показати її на 20 секунд, саме тоді починався рік Тигра в Китаї та Зимова Олімпіада. Я також написав у тексті, який оприлюднила преса, що бажаю всім людям, які беруть участь у Олімпійських Іграх в Пекіні, боротися за медалі, як тигри. І зазначив, що коли ми зможемо захистити тигрів, які живуть в 13 країнах у кількості 3000 екземплярів, це означатиме, що ми вже чесно навчилися з великою пристрастю захищати все на нашій планеті.
Вражаюче мистецтво дипломатії і привертання уваги до захисту тигрів! Це дуже потужно.
Ви зрозуміли. Дуже потужно. І коли на початку 2023 року український президент через посла Швейцарії запитав у мене, що я можу зробити для України, я вирішив приїхати до вас на Різдво, привезти світло зі своїм генератором. Українці не мають енергії, мерзнуть, не можуть заряджати телефон, не мають, як готувати… Я привезу світло!
То було, мабуть, друге з найкращого, що я коли-небудь робив у своєму житті як професіонал, як художник.
Перше - це проекція 2003 року, коли в ООН постало запитання: "Що можемо зробити з проблемою діри в озоновому шарі". На той час, саме в 2002-2003 роках, вона розширилась найбільше. Тоді я вирішив поїхати на Південний полюс, де живуть пінгвіни, і спроектувати там полярного ведмедя, що водиться на Північному полюсі. Це була демонстрація того, що трапиться, коли клімат зміниться радикально. Можливо, тоді полярний ведмідь побачить пінгвіна, але нас тоді вже не буде. Це не «Фата Моргана», це «Фата Антарктида». Уявіть, 2003 рік, інтернет ще не був поширений, але люди почули і зрозуміли повідомлення. На мою думку, це одне з найсильніших повідомлень, яке я створив для нашої планети, для зміни клімату.
А другою надважливою подією була Україна. Через обстріли немає електроенергії, настає Різдво і темні часи. І тоді я вирішив взяти свої гроші, дружину, команду, оператора, фотографа, і ми поїхали. У всій країні був воєнний стан, тому я запропонував: почнемо зі Львова. Спочатку одна ніч там, 23 лютого ми їдемо до Києва, рівно через рік після початку повномасштабної війни зробимо проектування на різних будівлях, включаючи дитячу лікарню. Потім відразу направимось до Одеси на дві ночі, де одну інсталяцію зробимо про війну, а другою відзначимо рішення ЮНЕСКО (про надання центру міста статусу спадщини ЮНЕСКО ред.). А далі ми повертаємося до Києва і освітимо міську раду, Лавру і будівлю парламенту. І тільки після цього поїдемо додому.
Так ми проїхали 11 000 кілометрів, вісім ночей та зробили проєктування на 28 будівель.
Ви готувалися за такий короткий час!
Підготовка завжди дуже коротка, за три або чотири дні. Іноді мені доводиться відправляти проєктори повітрям, або кораблями до Індії чи Америки, і це довго. А тут дві ночі - і я уже на українському кордоні, поліція чекає, щоб організувати супровід. Звісно, воєнна ситуація і все таке, але я капітан спеціальних сил. Тому знаю, який ризик може бути, а який ні.
Я хотіла запитати, чи не було страшно, але зважаючи на ваше військове минуле, вирішила цього не робити…
Тут треба йти за основним принципом: поважай і аналізуй ситуацію. Скажімо, безглуздо їхати в Ізраїль та Палестину. Якщо ти опинишся там з проєктом миру, снайпер обов'язково застрелить тебе. А в Україні є певний контроль, все більш-менш ясно. Ось це - зона бойових дій, а це - Київ, там може бути трохи дронів і ракет. Тому я знав, що все буде добре, якщо я робитиму те, що каже уряд. Тоді я запитав у дружини, чи хоче вона приєднатися до мене. Барбара - професорка, деканка університету, і вона сказала: “Насправді ні, але я знаю, що ти ніколи не маєш бути сам, ми не повинні тебе залишати одного, тому що ти робиш дурниці”. Тому вона приєдналась до мене. (Сміється)
Будемо сподіватися. А у вас такий багатий і різноманітний досвід, як це впливає на вашу нинішню діяльність?
Все, що я робив в своєму житті: спорт, мотокрос, альпінізм, банк, гелікоптери, спецназ, кіно - все це видно в тому, що я роблю зараз. Я знаю, як фінансувати, подорожувати, тренувати… Всі мої знання - в моїй нинішній роботі.
Що ви плануєте з екологічних проектів?
Є один проєкт. Одного разу я познайомився з професором, який займається дослідженням льодовиків і гідравліки. І він сказав мені, що через 40 років 80% льодовиків зникнуть, 80% морів будуть мати рівень води вищий на два метри, ніж натепер. І це трапиться уже через два роки, у 2025 і тому це буде рік збереження льодовиків в ООН. Він запитав, чи зможу я організувати тур навколо світу, вісьмома континентами, аби проєктувати слово SOS на льодовиках такого величезного розміру, що його можна сфотографувати з космосу, з Міжнародної космічної станції. І цей проєкт вже започатковано. Зараз я організовую локальний тур, під час якого ми прагнемо зібрати близько 60 мільйонів доларів, щоб потім зробити інші країни.
Але я зрозумів, що ми не можемо робити SOS такого розміру, щоб його можна було бачити з космосу, на усіх льодовиках, оскільки мені потрібно бути на вершині, абе це проєктувати. А це можливо лише в Гімалаях та Швейцарії. А щоб фотографія, зроблена з Міжнародної космічної станції, була читабельною, ми маємо робити проєкт тут, у Швейцарії. Проте неймовірний і ніколи не бачений документальний та кліматичний ефект ми забезпечимо по-іншому - поїдемо континентами, будемо робити проєкти і знімати, а далі я створю телесеріал із восьми епізодів про те, що відбувається. Після цього ми підемо на Світовий економічний форум, до Організації Об'єднаних Націй, аби виступити з промовами.
Це буде грандіозно. Хто підтримує і фінансує вас у ваших таких різних проєктах? Це в основному приватні донори, які розуміють важливість проблеми?
Приватні. Ми спілкуємося з інститутами, фондами, компаніями, які мають велике фінансування на подолання проблем клімату, або приватні особи. Багато з них знаходяться у Швейцарії. А український проєкт фінансувався мною.
Ну хто ж іще сплатить за таку діяльність під час війни? Ніхто! Уряд України? Що він може зробити в цих умовах? Я сказав: “Добре”. Я поїду і безпосередньо допоможу принести світло. Це дуже цікаво і важливо.
Яким би ви бачили святкування перемоги? Світло перемоги?
Чому ви мене про це питаєте?
Знаєте, якщо спроектувати якісь мрії, вони здійснюються…
Це вже заплановано!
Як дивовижно!
Люди часто кажуть: "Ми можемо зробити щось, коли у нас вже буде мир". Я сказав: ”Так!”. Проте зазначив голові парламенту, що мені не подобається, коли ви завжди говорите про мир. Ви повинні говорити про Тур Перемоги! Він відповів, що розуміє, про що я. Насправді, мир - це початок наступної війни. А ми зробимо тур перемоги по Україні! Я буду три або чотири місяці подорожувати всією Україною, їздити до малих містечок, сіл, великих міст і проєктувати.
Мільйони українців будуть щасливі! А ви відчуваєте себе щасливою людиною?
Що таке “щасливий”?
Це також питання.
У всіх мовах світу щастя - це визначення, де наше ставлення протистоїть нашому положенню у світі, нашій особистості, тому, що ми робимо. Щастя - це баланс. Щастя - це свобода бути самим собою. Тож на питання, чи щаслива я людина, я відповім: я щасливий через те, що роблю, але не щасливий з того, як люди в світі живуть разом.
Отже, пошук балансу змушує мене робити те, завдяки чому я можу віддати щось для власного щастя. Я не священик. Я просто Геррі, який намагається щось зробити, тому що мені дуже пощастило в житті, освіті та подорожах, а відтак, я вважаю, що можу щось віддавати назад. Ось і все. І поки світить сонце, я в змозі це робити.
