Вона  була створена трьома громадянками Швейцарії - Наталією Шеремет, Ольгою Бонвaн та Марі Циммерман, які мешкають і працюють  у кантоні Вале.

Війна в Україні -  особиста історія для кожної зі співорганізаторок. Марі - мама двох українських дітей, яких вони з чоловіком усиновили ще у двохтисячних, а відтак Україна - батьківщина її доньки та сина, - близька і важлива країна. Наталя -  українка за походженням, яка хоч і живе у Швейцарії протягом 20 років, залишається українкою.  Ольга, живучи у Сьоні, має багато знайомих українців і, як вона наголошує, багато української свідомості.  Їхня залученість у тему України допомогла їм дуже швидко включитись у роботу, поки люди та держави оговтувалися від шоку та  розгубленості.  

З цього емоційного і щирого інтерв’ю з трьома організаторками Destination Ukraine ви зможете дізнатися про особисті мотиви та внутрішні переживання фаундерок, а також, про головну місію, цілі та напрямки діяльності асоціації.

Ольга Бонван, Наталія Шеремет, Марі Циммерман

Як для вас почалася ваша волонтерська діяльність?

Марі: Ще в перші дні війни зі мною зв'язався мер міста Сьон і запитав, чи не хочу я щось зробити у зв'язку з подіями в Україні. Скажімо, створити асоціацію для українців, які на той час уже дуже швидко і масово приїздили до Швейцарії. Я прийняла пропозицію. Це було 7 березня. Перед тим, 3 березня, я була на марші за мир, там і познайомилася з українськими, російськими та польськими жінками, які прагнули щось робити. Я взяла у  них контакти. Одним з них був і номер телефону Ольги.  Після того, як я їй зателефонувала, ми одразу почали діяти. Тоді ж я допомогла створити першу асоціацію, яку ми покинули через кілька місяців, тому що ми не мали однакового бачення щодо питання гуманітарної допомоги. З того часу, ми працювали дуже багато та були повністю занурені у роботу, а відтак, асоціацію змогли створити лише через рік - у березні 2023 року

Ольга: Щодо мене, то до початку цієї війни я зовсім не була залучена в допомогу українцям.  Хоча  часто займалася волонтерською роботою у співпраці  з Червоним Хрестом. Але коли все почалося, треба було негайно щось робити. У мене у Сьоні було багато знайомих українців, вони відразу почали разом щось організовувати, прагнучи допомогти рідним  і знайомим в Україні. Тож я змогла одразу долучитися. На тому етапі я  познайомилася з полькою Наталею, яка організувала великий збір речей, аби  відправити в Україну.  Власне, для мене все почалося  з цього збору, бо коли я побачила, як все працює, то зрозуміла, що можу запропонувати щось краще, допомогти з організацією

Тоді, у лютому 2022 року, я долучилася до організації збору необхідних речей через соціальні мережі та біля супермаркетів. В результаті, буквально за кілька днів ми змогли зібрати сотні коробок з допомогою і  забезпечили їх  транспортування до польського кордону, аби допомогти  біженцям, що масово туди прибували.

Після маршу миру 3 березня, на якому я і познайомилася з Марі, ми створили WhatsApp-канал,  який  миттєво став багаточисельним. Разом з Марі ми  почали шукати приміщення, де можна було би зберігати все, що ми збирали. В результаті, ми змогли відкрити розподільний центр у Ботца вже 12 березня!

Потім ми змогли налагодити співпрацю з супермаркетами, які безкоштовно доставляли продукти харчування до нашого центру протягом 10 тижнів.  

Приблизно так все починалося.

Наталія: Коли почалася війна, я одразу поїхала  в Україну забирати своїх. Крім сім'ї запитала всіх, у кого могла, чи потребують вони допомоги.  Це  були дуже різні люди: друзі, сусіди, знайомі, навіть ті, з ким ми мало спілкувались. Пам'ятаю, що в перші дні я взагалі не спала, тому що це було неможливо. Хтось постійно знаходився в дорозі, в небезпеці, телефон не замовкав ні на хвилинку. Зараз, коли минуло стільки часу,  я  взагалі не пам'ятаю, як я «потрапила у бій», це просто відбувалося. Я просто намагалася робити  все, що тоді було можна зробити, і все, що просили - від розміщення до закупки речей, про які я навіть гадки не мала.

А щодо нашої співпраці з Марі та Ольгою, то, насправді, протягом певного часу я пробувала працювати з різними людьми. Але швидко зрозуміла, що плідна робота можлива лише з тими, хто насправді розуміє тебе і діє як ти, в нашому випадку - дуже швидко і чітко. Ми зійшлися через наші цінності та манеру працювати, тож почали колаборацію. Спочатку точково, а потім - на постійній основі.

З початком війни швидкість життя збільшилась у рази. Ми мали бути скрізь і вміти  все - шукати перевізників, домовлятися  з службами медичного контролю, тому що вони не дозволяли нам торкатись тих чи інших  ліків. Ми діяли, бо це було дуже потрібно, і ми не могли інакше.

В перші тижні до Олі звернувся  лікар-хірург, який мав приватного літака, досвід гуманітарних польотів і готовність допомогти, щонайменше, з доставкою. Він дуже-дуже нам допоміг, крім усього іншого, і з медикаментами. Ми навіть зробили декілька таких доставок. Але зрозуміли, що більш виправданими є наземні гуманітарні конвої. Вони відбувались завжди, спочатку  ми організували їх самостійно, а потім почали об'єднуватися з іншими. Це було потужне відчуття, ніби спілкуєшся на якомусь іншому рівні, де усі солідарні і все можливо.

Через рік після початку спільної волонтерської діяльності  ви створили асоціацію  Destination Ukraine. Чому виникла така потреба?

Марі: Просто ми зрозуміли, що нарешті маємо це зробити, якнайменш, щоб бути офіціально визнаними та структуруватися. Звісно, і раніше було розуміння, що асоціація потрібна, позаяк з нею легше знайти гроші, майданчики, приміщення тощо. Але увесь цей рік ми активно працювали, і не мали часу на її створення. В нас вже було приміщення і ми активно працювали, але асоціація дала ім'я та офіційний статус.

На якій діяльності зараз фокусується асоціація? 

Наталя: Головна мета  Destination Ukraine - простягнути руку допомоги тим, хто залишається в Україні, а також, допомогти інтегруватися тим, хто тимчасово знаходиться у Швейцарії, та дозволити їм допомагати рідній країні, навіть знаходячись далеко. Залишивши для себе медичний напрямок як головний, ми зараз збираємо гроші, шукаємо, де придбати необхідні медикаменти, та відправляємо їх безпосередньо у  країну, яка воює. до лікарень та лікарів  Для нас це надважливо.  Ми співпрацюємо з лікарями і тут, і в Україні - з тими,  яким повністю довіряємо. 

Mарі:  У цьому напрямку дуже багато роботи... В країні у стані війни дуже часто бракує  повноцінного лікування. Загалом, вибір основної мети дозволить нам ще більше сфокусуватися, діяти організовано, а також відрізнятися  від інших асоціацій.

У медичних проєктах ми почуваємося дійсно корисними та реагуємо конкретно на реальні потреби.

Наталя: Ми зосереджуємось на купівлі тих надважливих ліків, на які отримуємо заявки з медичних закладів, та робимо усе, щоб швидко доставити їх до пацієнтів. Зараз ми також працюємо над більш масштабними медичними проєктами, але оголошувати їх поки що зарано.

Але крім медичних ви маєте багато інших проєктів. Розкажіть і про них

Ольга: У нас є сайт, де можна багато прочитати про наші проєкти та цілі. Але узагальню.

Перше і головне - ми надаємо медичну допомогу лікарням і лікарям в Україні.

По-друге, ми надаємо матеріальну допомогу населенню в Україні та біженцям у Швейцарії. Для цього у нас є приміщення зі складом. Там ми сортуємо  речі, щоб  відправляти  в Україну, і туди ж приходять біженці, щоб підібрати необхідне: одяг, предмети побуту, дитячі візочки, посуд, меблі тощо.

Марі: По-третє, ми прагнемо допомогти українцям інтегруватися в Швейцарії. Тут я бачу два  напрямки. Один - інтеграція через волонтерську роботу. Українці приїжджають, щоб взяти участь у наших виробничих майстернях та маркетах, де продають  українські  смаколики, що їх готують місцеві українки, і співають у хорі. Це допомагає інтегруватися в соціум  і зібрати трохи грошей для асоціації.

 Другий  - допомога біженцям у професійній інтеграції. Зокрема, ми хочемо сприяти прямому доступу українців до світу бізнесу, в тому числі, завдяки  інтенсивним курсам французької або німецької мови. До речі, наразі українці можуть відвідувати  наші розмовні курси французької, щоб трохи попрактикуватися поза межами тих курсів та шкіл, які відвідують.  

Інтеграція - це наша третя важлива мета.

Наталя:  А ще ми  маємо пояснити українцям, як у нас в Швейцарії все працює. Скажімо, у соціальних службах. Також ми постійно даємо  відповіді на питання про роботу, освіту, тренінги тощо. Зараз працюємо, щоб ця частина стала  більш структурованою. І вже маємо план, як це втілити.

Зокрема, ми створили Telegram-канал Destination Ukraine, в одному з розділів якого кожен бажаючий може поставити своє запитання. Це допоможе нам сформувати загальний список запитань і потім організовувати інформаційні вечори, орієнтуючись на конкретні запити. А відтак, люди зможуть отримували чіткі  розгорнуті відповіді. На цьому напрямку ми тісно співпрацюємо з кантональними службами.

Ольга: Також ми  створили і ведемо сторінки в соціальних мережах Instagram, Facebook. Маємо, як уже зазначили, веб-сайт, де намагаємось надавати корисну інформацію, і продовжуємо поповнювати цю скарбничку.

Асоціація - це велика праця, що вимагає багато уваги і часу. Де берете сили та мотивацію на цю діяльність?

Ольга: Я думаю, що для мене це стало способом життя. У якийсь момент я зрозуміла, що не можу зупинитися. Мене всі кличуть, я всім потрібна. А я знаю, як це робити, тому  роблю-роблю. На щастя, у мене є сім'я, і Марі, і друзі, які кажуть, щоб я зупинилася, що  мені треба поспати. І тоді я трохи відпочиваю. Але загалом ця суперважлива  і супервелика діяльність раптово захопила усе моє життя.

Марі: Це дійсно так. Ольга -  президентка асоціації. Вона на 200% зайнята проєктом.  

Наталя: Я добре розумію те, про що сказала Ольга, коли  не можеш відокремити себе від роботи. З березня  2022 року моя незалежна професійна діяльність відійшла на другий план задля волонтерства, позаяк воно мене поглинуло повністю.

А на предмет того, де беремо сили, як все вдається. Ти просто розумієш, що іншого варіанту немає. Береш та робиш. Ви знаєте, я іноді забуваю важливі речі. Мені доводиться виконувати одразу багато справ, підходити з усіх боків, іноді тому, що треба дуже швидко, іноді - тому що ситуація в цілому дуже незвичайна для всіх, ми створюємо прецеденти. І це іноді складно. Зараз я намагаюсь також виправити ситуацію на роботі, не знаю,  де я знайду стільки часу, але впораюся.

Марі: Так, я хотіла наголосити, що мої коліжанки займаються незалежною професійною діяльністю. І коли вони припинили працювати, то не мали більше ніякого доходу. Ольга зокрема не працювала впродовж шести  місяців і жила на свої заощадження.

Ольга: Так, аж поки постало питання щодо неможливості оплатити оренду. Тоді мені довелося повернутися до роботи, щоб мати заробіток. Проте я не полишаю волонтерство і асоціацію. Бо це моє життя.

Марі: Щодо мене, то мені пощастило, що мій чоловік забезпечує нас. І тому я взяла, так би мовити, передпенсійний відпочинок від моєї роботи консультантки, таким чином, я можу займатися волонтерською діяльністю.  Це мій спосіб життя наразі. А Наташа і Ольга повинні  працювати, бо потрібен дохід, щоб вони могли просто оплачувати рахунки і задовольняти  власні потреби. Це важливо розуміти.

Така діяльність - це, мабуть, і здобуття нових навичок та знань, які допомагають на професійному полі, і  емоційне наповнення, яке також мотивує.  Розкажіть про це, будь ласка.

Марі:  У кожної з нас - різні навички та життєвий досвід, але ми добре доповнюємо одна одну. Я думаю, це те, що є нашою силою і що нас мотивує. Але головне, ми просто хочемо допомогти, тому що відчуваємо, що ця ситуація - жахливо несправедлива. Озвучу зараз своє особисте бачення. Мені здається, що ми троє хочемо зробити щось, щоб відчувати себе менш безсилими, щоб сказати собі: ми щось робимо. І хай це лише маленька крапля в океані, це також має значення. Коли ми бачимо, що для людей, яким ми допомогли, скажімо, знайти житло, роботу чи вчити французьку мову, всі ці маленькі краплі - важливі, то це надихає.

Наталя: Коли дивишся новини, переживаєш усі ці емоції, бачиш той жах, який трапляється з українцями, то це саме по собі - дуже потужна мотивація діяти. Саме це найбільше мене мотивує. А ще дзвінки від родин, які тут перебувають. Я розумію, що можу щось зробити, і роблю.

Щодо емоційного наповнення… воно теж присутнє, мабуть. Але частіше то емоції, з якими потім треба працювати окремо.

Зараз я йду далі. Намагаюся стати більш організованою, якнайменш. І з’ясувала, що вираз “багато роботи” раніше я розуміла по-іншому.

Оля:  Щодо навичок, то за цей рік я багато чому навчилася, зокрема, делегувати. Бо я звикла все робити сама, а зараз, особливо з моменту створення асоціації, я щодня вчуся бути головою, керувати, спілкуватися, бути більш впевненою у собі.

Марі: Те, чим я зараз займаюсь, це і була моя професія, точніше, частиною роботи консультанта некомерційної організації (створення мережі для партнерства та пошук приміщень, грошей, обладнання, волонтерів тощо). Проводити дослідження, дбати про волонтерів, створювати асоціації - все це і було моєю роботою. З Destination Ukraine я просто використовую те, чому навчилася у своєму професійному житті і послуговуюсь цим для справи, яка дуже важлива і зворушлива для мене.  Але, як я вже говорила, для мене дуже важливо розуміти,  що нам вдається зробити щось конкретне і корисне для українців там, де вони  найбільше цього потребують.

Оля та Наташа мають підприємницький дух, в них є молодість, контакти з українцями, енергія для ефективноі реалізаціі безпосередніх дій. І насправді це наша взаємодоповнюваність дозволяє нам добре працювати разом.  Це для мене цінний досвід.

Фото - Кирило Козленко