Прихистити у себе вдома чужих людей – дуже благородна місія, яка потребує певної жертовності й відкритості з боку приймаючої сторони. Трапляються різні випадки, які залежать від готовності обох сторін налагоджувати комунікацію. За даними дослідження, проведеного Schweizerische Flücht-lingshilfe (SFH) спільно з Люцернським університетом прикладних наук і мистецтв (HSLU) і Бернським університетом прикладних наук (BFH), здебільшого спільне проживання у швейцарських приймаючих сім’ях працює добре чи дуже добре. Понад 70% досліджених стосунків українських біженців із приймаючою родиною тривають довше трьох місяців, і чимала половина приймаючих сімей бодай раз продовжували надавати прихисток біженцям.

Проживання в приймаючих сім'ях також сприяє інтеграції українських біженців до швейцарської спільноти. Адже швейцарські родини дуже вмотивовані та надають цінну підтримку українцям у повсякденному житті (понад 90% опитаних) щодо охорони здоров’я, адміністративних питань, під час пошуку роботи, вивчення мови й дозвілля та ін. Приймаючі сім’ї отримують офіційну підтримку, яка регулюється по-різному у кожному кантоні. Більш ніж половина тих біженців, які залишають сім’ї, переїжджають у власну квартиру та стають самозайнятими. Та навіть після переїзду понад 50% приймаючих сімей продовжують підтримувати стосунки та зв’язки з українцями, а приблизно третина продовжує їх підтримувати.

Одна зі швейцарських родин, яка відкрила двері свого дому для біженки з України – подружжя швейцарського митця Томаса Бланка та його дружини Ніколь Кляйнер. Вони надзвичайно тепло прийняли у свою родину українку, забезпечивши їй не лише гармонійну інтеграцію до місцевої громади, а й комфортний особистий простір та взаємодію. Це стало новим досвідом для швейцарської родини, який надихнув на відкриття нових культурних горизонтів - національної кухні й культури України. Це ще один місточок, який зблизив швейцарську родину з українською біженкою. 

Запорукою успіху побудови комунікаційних зав’язків у їх родині стало чимало факторів. Томас і Ніколь володіють мистецтвом бути щасливими у гармонії з собою та світом, знайти своє покликання, самовиражатись через творчість, і водночас бути вільними наче птахи. Вони надихають інших жити яскраво, динамічно й альтруїстично.    

Томас Бланк працює зі склом понад 25 років. Скло, за його словами, дозволяє йому втілити відчуття естетики та форми, оскільки він може формувати й впливати на цей матеріал. Швейцарський склороб відомий у всьому світі, він працював у різних студіях. Його роботи виставляються в Європі та Сполучених Штатах, знаходяться в колекціях музеїв. У 2020 році Томас Бланк разом зі своєю дружиною Ніколь Кляйнер заснував студію Open Glass Studio. Удвох вони є унікальною парою, яка разом творить мистецтво не лише у студії, а й у своєму сімейному житті: гармонійно вибудованих стосунках, підтримці й доповненні один одного, спільних проєктах.

Ніколь підтримує Томаса в його роботі, вони мають спільні цінності та живуть як єдине ціле. Під час спілкування вони доповнюють один одного, кожен з них надихає іншого. Енергетична вібрація, що лине від цієї пари, зачаровує. Як вдалося побудувати настільки гармонійні стосунки у родині, як наважилися відкрити свій дім біженці з України, та яким чином культура об’єднує Україну і Швейцарію, в інтерв’ю розповіли Томас Бланк та Ніколь Кляйнер. 

Каталог робіт, які виготовляє Томас, зачаровує. Розкажіть про ваш мистецький проєкт, на кого він розрахований, чим особливий?

Ніколь - Ми працюємо над спільним проєктом Open Glass Studio: Томас виготовляє вироби зі скла, а я виконую лише адміністративну роботу, тож не відіграю великої ролі. Я почала свою кар'єру близько 30 років тому як модельєр, а потім стала ідеальним помічником директора Департаменту розвитку територій, інфраструктури, мобільності та навколишнього середовища у кантоні Фрібург. І, на жаль, у мене більше немає часу на шиття, але я намагаюся виражатися в стилі. 

Головний фокус для Томаса - це, звичайно, його авторські роботи. Два місяці тому він мав виставку в Женеві. Ще один напрямок - це робота із замовленнями клієнтів, які можуть бути з Федерального палацу в Берні, з дуже вишуканих приватних осель, яким потрібен новий абажур. Це можуть бути різноманітні роботи, це наш спільний проєкт, який надихає його на творчість.

Томас - Ми також проводимо майстер-класи і співпрацюємо з художниками і дизайнерами, а також з іншим майстрами по склу й митцями загалом. Ми ділимося нашою студією та обладнанням з іншими творчими людьми.

Ніколь - Важливо, що у Швейцарії досить мало майстрів, які виготовляють вироби зі скла. Ми хочемо збільшити їх кількість і зберегти це ремесло. Адже скляні вироби створюють не тільки в Італії на острові Мурано, а й у Швейцарії, де є художники з відповідними знаннями і вміннями.

Open Glass Studio об’єднує митців у кантоні Фрібург. Однак я знаю, що навколо вашої пари об’єднуються чимало людей з ще однієї причини – ви організовуєте тематичні вечірки.

Ніколь - Вечірки - це те, що ми завжди робимо разом – починаючи від ідеї до її втілення. Тематичну вечірку ми плануємо заздалегідь, продумуємо все до дрібниць: хліб, морозиво, печиво, домашнє печиво. Я більше відповідаю за Excel - складаю список і перевіряю, чи все гаразд. А Томас – це ідейний натхненник, який вигадує, що ми можемо зробити. І тоді ми починаємо разом втілювати цю ідею.

Як народилася ідея організації таких вечірок?

Ніколь - 20 років тому я почала організовувати літні вечірки. Завжди влаштовувала їх, бо не люблю вечірки з нагоди дня народження. На ці літні вечірки гості щось приносили з собою, або ми обирали якусь тему, наприклад, хіпі, 70-ті чи щось подібне, і тоді готували відповідні страви. На вечірці бувало від 20 до 40 гостей, музика, залежно від того, де ми збиралися. Іноді ми влаштовували "розмовну" вечірку - це теж весело. А ще якось гості прийшли в білих простирадлах.

Томас - Ми організовуємо літні вечірки, позаяк нам подобається запрошувати дуже відкритих людей, ми прагнемо об'єднати людей з різних сфер життя, різних національностей та носіїв різних мов. Ми завжди раді, коли наші друзі приводять своїх друзів, щоб урізноманітнити спілкування і налагодити зв'язки. Атмосфера на вечірках дуже тепла і дружня, тому там легко знайти нових друзів. 

До речі, замість хіпі, тако, літа, кохання чи чогось іншого, може бути вечірка в українському стилі, чому б і ні. Тим паче, що ми нещодавно познайомилися з українською кухнею.

"Українці, яких я зустрічаю, є дуже прямолінійними. Це ввічливі люди, які дають тобі час познайомитися з ними. І більшість з тих, кого ми зустріли, є досить відкритими людьми"

Як Україна завітала у ваше життя? Як ви наважились відкрити свій дім для вимушеної біженки з країни, де триває війна? Що спонукало вас зробити це?

Ніколь - Про війну, коли Росія напала на Україну, ми дізналися з новин по телевізору. Ми були надзвичайно шоковані. І вирішили, що маємо щось зробити, аби допомогти українцям. По телевізору розповіли, що Швейцарська організація у справах біженців приймає заяви від місцевих мешканців про бажання прийняти в себе вдома біженців, оскільки більшість наших притулків вже були переповнені. 

Вдома ми мали вільну кімнату з окремим санвузлом, тому вирішили, що можемо взяти одну людину або пару до себе. Я розповіла про це подрузі, яка є членом Ротарі-клубу та професоркою. Вже за тиждень вона зателефонувала мені й повідомила про заявку від молодої жінки на програму підтримки та обміну «Scholars at Risk» у Бернському університеті прикладних наук (BFH), яка потребувала безпечного прихистку. Ми погодились її прийняти до себе, і за 10 днів вона приїхала.

Марина дуже «маленька», і єдине, що ти можеш зробити, - це взяти її до себе, дати їй теплу ковдру, ведмедика Тедді, і переконатися, що з нею все гаразд. У перший тиждень після її приїзду сталася дуже мила ситуація: у нас п'ять котів, з яких четверо захотіли спати на її ліжку. Марині не вистачало місця на ліжку, але коти були надто дружелюбними.

Томас - Нам дуже пощастило, що Марина приїхала до нас, з нею завжди легко і приємно. Не усім швейцарцям так пощастило – є різні історії, у когось виникають труднощі з українськими біженцями. Втім, наскільки легким буде життя разом, залежить від двох сторін - приймаючої сім'ї й людини, яка приїжджає. Часто спрацьовує людський фактор.

Ніколь - На початку ми трохи хвилювалися, але Марина добре інтегрувалася у нашу родину і у суспільство. У неї неймовірна мережа знайомств, завдяки чому і ми познайомилися з дуже хорошими людьми, яких би ніколи не зустріли без Марини. Я думаю, що нам дуже пощастило, і ми залишаємо її у себе. Ми не віддамо її назад (посміхаються). Ми знайшли неймовірний спосіб взаємодії, і вона неймовірно чудова людина. Ми також хотіли б, щоб до нас приїхала її мама, познайомитися з нею. Тепер ми відчуваємо, що також маємо частину сім’ї в Україні, не за кров’ю, але за духом - це так чудово.

"Не всі швейцарські сім’ї були налаштовані, що приймати біженців треба буде довше, аніж на кілька місяців. Однак треба розуміти, що багатьом біженцям немає куди повертатися, адже війна зруйнувала їх життя, їх будинки, їх родини, їх майбутнє в Україні"

Як підтримуєте Марину, щоб вона швидше адаптувалася й інтегрувалася у швейцарське суспільство? 

 

 

Томас - Особисто я пропоную Марині підтримку, але я не хочу запитувати її щодня про новини з України. Не хочу говорити про війну постійно. Це мій спосіб підтримати її, щоб у неї було відчуття нормальності. Вона зараз тут, в безпеці, якщо захоче поговорити - я тут. Для мене важливіше бути, жити, перебувати в сьогоденні. А не постійно залишатися в минулому, як би складно це не було. 

Іноді, коли ми разом дивимося новини, я запитую її думку з приводу певних подій або ситуацій. Але я не запитую її про це постійно, тому що це не допомагає їй бути сильнішою, а навпаки.

Ніколь - Я думаю, що ми дуже рано почали сприймати Марину не як біженку чи жертву, а як людину, яка хоче робити те, що їй подобається. Ми більше хочемо, як батьки, щоб наша донька робила щось хороше, була сильною і розвивалася, щоб у неї був шанс на все життя, щоб вона робила те, що хоче. Ми хочемо, щоб вона була Мариною, а не біженкою, тому що вона не така. Ти - Марина. 

Не всі швейцарські сім’ї були налаштовані, що приймати біженців треба буде довше, аніж на кілька місяців. Однак треба розуміти, що багатьом біженцям немає куди повертатися, адже війна зруйнувала їх життя, їх будинки, їх родини, їх майбутнє в Україні.

Чим здивувала вас Марина? Що нового принесла у вашу сім’ю? 

 

 

Ніколь - Кулінарія є частиною світової культури. Тож поява Марини в нашій родині, безумовно, вплинула на наше меню. Багато разів вона готувала для нас український борщ - і щоразу краще і краще. Нам було дуже цікаво спробувати справжній український борщ. Адже раніше Томас теж готував борщ, але, як на мене, це була його європейська інтерпретація. А Марина готує справжній борщ – такий, яким він має бути.

Приємно, що вона завжди готує окрему порцію борщу для мого тата. Коли ми йдемо до моїх батьків, вона приносить маленький горщик з борщем, який тато із задоволенням їсть, адже дуже полюбив. Тож це справжній культурний зв'язок наших двох країн – Швейцарії і України, який виник завдяки страві.

Томас  - І, хоча споживання їжі - це важлива справа, але ще важливіше - ділитися їжею, рецептом, бути відкритим і зацікавленим у вивченні інших страв, бути натхненним готувати або пробувати страви інших національних кухонь. Також дуже важливо мати свій власний рецепт.

Український борщ по-швейцарськи – дуже цікава історія. А чи куштували ви інші страви, приготовані Мариною?

Томас - Так, куштували. Марина готувала інші страви - була дуже цікава її інтерпретація нашої кухні. Вона спробувала приготувати швейцарський кіш. Спочатку він був їстівним, але не дуже смачним, а зараз у неї виходить дуже смачний кіш, тому що вона зрозуміла не лише рецепт, а й принципи приготування страви. Це дуже незвичайно, адже вона приготувала страву з власним підходом.

У вашому домі проживають представники різних культур і ментальностей. Чи бували у вас з Мариною непорозуміння, конфлікти? І як ви їх вирішували?

Ніколь - У нас був єдиний конфлікт: Марина купує хліб в магазині, а я печу хліб вдома. І мені довелося пояснювати їй, що варто лише сказати і я спечу хліб, бо я не люблю магазинний.

Томас - У мене з Мариною може виникнути конфлікт, коли я готую їжу - на кухні іноді буває брудно, і вона дуже засмучується. (посміхається) Ні, у нас ніколи не було конфліктів, ми просто розмовляємо, вона пояснює причини своїх вчинків, а ми пояснюємо свою мотивацію. Вважається, що як тільки люди перестають розмовляти один з одним, може виникнути конфлікт. Людські умови - це спілкування. Важливо бути чесним, відвертим і бути самим собою. Без виправдань, без фільтрів.

Ніколь - І бути добрим, не бути агресивним. Можливо, щось заважає тобі, але тоді це справа смаку, а можливо, ти просто не в настрої. Можливо, ви почекаєте пів години, щоб охолонути. І я думаю, що це наша спільна риса. Іноді я дію йому (Томасу) на нерви й думаю, що, можливо, було б краще поговорити про це, бути відкритими, бути самими собою.

«Нам подобається запрошувати дуже відкритих людей, ми прагнемо об'єднати людей з різних сфер життя, різних національностей та носіїв різних мов»

Якими ви побачили риси та людські якості, притаманні українцям?

 

 

Томас - Українці, яких я зустрічаю, є дуже прямолінійними. Ми мали досвід спілкування з близько 20 українцями, тож склали свою думку. Це ввічливі люди, які дають тобі час познайомитися з ними. І більшість з тих, кого ми зустріли, є досить відкритими людьми.

Що є запорукою гармонійних відносин у вашій родині?

 

 

Ніколь - Я думаю, що це не дуже здивує: любов, зв'язок, чесність, спілкування, повага, коти, гумор, вміння сміятися, навіть якщо іноді день не дуже веселий.

Томас - Так. Дозволяти іншому бути тим, ким він є, приймати іншого таким, яким він є, і бути толерантними. 

Ніколь - А також мати окрему спальню. Тому що це дозволяє кожному мати власний простір, де інші лише гості, які не порушують приватність. Це може бути місце на дивані або кімната. Якщо ви хочете трохи тиші й спокою - ви маєте ательє. Ви (Томас) йдете в студію, щоб щось зробити або навпаки нічого не робити. Це має значення. Майте власний простір.

Томас - Саме так. Я думаю, що одна з головних проблем у стосунках сьогодні - люди так часто руйнують один одного тим, що беруть на себе надто багато, або надто багато очікують від когось або від стосунків загалом. І часом руйнують інших людей. 

Буває так, що людина має забагато любові і стає тягарем для іншої людини. Часом ви приходите додому після роботи і вам хочеться просто посидіти мовчки, побути на самоті 30 хвилин або годину. Але часто люди просто не дозволяють цьому статися.

Ніколь  - Вимагають забагато уваги до себе. Простір - це важливо. 

Томас - Уявіть гарну маленьку пташку, яку хтось занадто любить і ніколи не випускає на волю. Лише весь час запитує: як ти, що ти відчуваєш, що ми робимо? Хто цього хоче? Ніхто не хоче паразита. Тож найкращий спосіб зберегти пташку – це відкрити клітку. Тоді вона завжди повертатиметься. Правда? 

Ніколь - Любов - це надана іншому можливість бути собою. 

Томас - Дайте іншому простір - це те, що створює зв'язок. І смачна їжа. 

Ніколь - О, так, і приготування смачної їжі. Важливо.

Томас - Також масаж ніг…

Марина Гоменюк, до переїзду у Швейцарію працювала керівницею проєктів та програм у Києво-Могилянській бізнес-школі [kmbs] 

Ще рік тому я й мріяти не могла, що одного дня у моєму житті з‘являться такі неймовірні люди як Ніколь та Томас, хоча дуже прикро, що саме через війну в Україні. Їхнє життя наповнене відкритістю, щедрістю та людяністю. Я дуже ціную можливість жити поряд з ними, вчитись, споглядати, надихатись та переосмислювати сприйняття цього світу. Я бачу їх любов і творчість у всьому: у стосунках, професійній діяльності, мистецтві, під час приготування їжі, випічки смаколиків, в облаштуванні будинку, у догляді саду - в кожній деталі навколо у побуті.

Якщо для професійного зростання дехто навчається за програмою MBA, то цей рік я вважаю своїм «Life МBA».

 

Destinations.ua висловлює щиру подяку Томасу Бланку за надану роботу для продажу на аукціоні, присвяченому гуманітарній допомозі Українським біженцям. Вилучені від продажу витвору кошти  спрямують на закупівлю дитячих книжок українською мовою для бібліотек Швейцарії.