Про природу прав людини філософи можуть нескінченно продовжувати суперечки, але міжнародна спільнота вже заявила про свою непохитну прихильність до правозахисної ідеї.

10 грудня у світі відзначають Міжнародний день прав людини, саме цього дня 74 роки тому Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини. З того часу закріплено принципи у численних міжнародних, регіональних та національних правових документах. Завдяки введенню норм щодо захисту прав людини до численних юридично обов'язкових договорів (відомих як «конвенції» чи «угоди») нас намагаються запевнити - правовий статус цих норм сьогодні не підлягає сумніву. Теоретично. Але на практиці… чимало суперечностей. 

Навіть  4 тисячі років тому в тексті першого в історії письмового кодексу законів Царя Іраку Хамурапі можна знайти нестикування. Тоді керівник країни закликав  «правити царством справедливо, винищувати злих і жорстоких, не дозволяти сильним утискувати слабких, ... підносити країну і сприяти добробуту народу». Той самий «сильний», що пообіцяв не утисканням «слабких», ввів правило знищення «злих» та «жорстоких». А судді хто? Хто визначав категорії?…. В той самий час тренд захисту прав людини підхопив і  один з  давньоєгипетських фараонів і дав вказівку своїм підлеглим: «Коли з Верхнього чи Нижнього Нілу приїжджає чужинець з проханням, зробіть так, щоб усе проходило відповідно до закону, щоб було дотримано звичаїв та поважали права кожної людини».  

Ще до лютого 2022 року найгучніше говорили про захист прав жінок, то після - просто кричимо на весь світ про сотні та тисячі випадків порушення прав людей в Україні з боку російської армії та керівництва агресивного «сусіда». І якщо багаторічний шлях українців до ратифікації  Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству привів до набуття чинності Стамбульської конвенції з 1 листопада цього року, то робота із фіксацією та збором доказів щодо порушення прав людей з початку військової агресії з боку Росії, ще тільки триває. В Україні працює міжурядова платформа для збору доказів для захисту та представництва України в Європейському суді з прав людини та міжнародному суді ООН. Окрім державних механізмів, сотні українських громадських організацій долучилися до роботи в правозахисному полі.  

У 2014 році український, канадський, швейцарський економіст, громадський діяч, меценат, іноземний член НАН України, Богдан Гаврилишин створив Декларацію відповідальності людини, яка складається з 15 пунктів.Працюючи на світовому рівні як член Наглядової ради Міжнародної академії мистецтва та науки ще на початку 2010-х Богдан Гаврилишин дійшов висновку, що світ не є здоровий і що для того, щоб змінити ситуацію, потрібно брати на себе відповідальність на всіх рівнях. То був один з перших найпотужніших сигналів світові від українців. Далі більше.. До роботи в напрямку прав людини долучалися все більше правозахисників. Нині аналітики  Української Гельсінської спілки з прав людини продовжують займатися  обробкою даних, встановленням фактів та моніторингом у справах з прав людини. Створюють емпіричну основу для законодавчих ініціатив. Влітку коаліція “Україна. П’ята ранку” подала звернення до Генпрокурора України щодо забезпечення належного розслідування кримінальних проваджень стосовно громадян України, які були примусово мобілізовані на тимчасово окупованих територіях. А в жовтні українські правозахисники з коаліції Україна. 5 ранку» стали кандидатами премії  імені Вацлава Гавела з прав людини, яка відзначає видатні дії громадянського суспільства на захист прав людини в Європі та за її межами.

7 жовтня Україна отримала першу Нобелівську премію миру, лауреатом став Центр громадянських свобод. 10 грудня у столиці Норвегії відбулася церемонія нагородження лауреатів Нобелівської премії миру. Окрім українських правозахисників її здобули російський "Меморіал", український "Центр громадянських свобод" та білоруський правозахисник Алесь Біляцький. Український "Центр громадянських свобод" на церемонії нагородження представляла його голова – правозахисниця Олександра Матвійчук.

Вона заявила, що розглядає присудження Нобелівської премії миру "як визнання зусиль українського народу, який мужньо протистояв спробам зруйнувати мирний розвиток Європи, а також як відзначення важливості роботи, яку провадять правозахисники для запобігання загрозі війни для всього світу". За словами Матвійчук, на прикладі Росії стало очевидним, що "світ, прогрес і права людини нерозривно пов'язані". "Держава, яка вбиває журналістів, садить у в'язниці активістів або розганяє мирні демонстрації, становить загрозу не тільки для своїх громадян. Така держава становить загрозу всьому регіону і світу в цілому", - наголосила вона.

Матвійчук закликала реформувати міжнародну систему для захисту людей від воєн та авторитарних режимів. "Нам потрібні дієві гарантії безпеки та дотримання прав людини для громадян усіх держав, незалежно від їхньої участі у військових союзах, військової чи економічної могутності. В основі цієї нової системи мають лежати права людини", - наголосила правозахисниця. Вона також вказала на необхідність створення міжнародного трибуналу та притягнення до відповідальності президента РФ Володимира Путіна, керівника  Білорусі Олександра Лукашенка та інших осіб, які підозрюються у скоєнні воєнних злочинів. "Так, це сміливий крок. Але ми маємо довести, що верховенство закону дійсно працює, а правосуддя існує, навіть якщо вони запізнюються", - додала Матвійчук. Для України це особлива перемога, адже всесвітнє суспільство визнало боротьбу кожного українця за мир. Ця правозахисна організація, яка вже 15 років працює над захистом прав людини в Україні та регіоні ОБСЄ. І сьогодні складно знайти людину, яка б не згадала про масштабну та гучну акцію  Save Oleg Sentsov, що організували представники Центру  громадянських свобод. Тоді  хвиля  демонстрації прокотилася 35-ма країнами світу. А результатом стало звільнення політичних в’язнів. 

Ще  2014 року Центр громадянських свобод першим у світі відправив мобільні групи для документування воєнних злочинів в Криму та на Сході України. Найвідомішим проєктом організації є Євромайдан SOS, де Центр громадянських свобод боровся проти несправедливості всієї державної машини й захищав людей навіть тоді, коли опускалися руки. Зараз правозахисники працюють над тим, щоб уся верхівка російських та білоруських високопосадовців постала перед судом у рамках ініціативи трибунал для Путіна. Очільниця правління організації Олександра Матвійчук запевняє, що цю премію отримав весь український народ, який виборює право на свободу бути незалежною країною, за свободу української мови та культури, за право мати демократичний вибір будувати країну, котра захищає права кожної людини, де керівництво держави бере відповідальність за це, де незалежний суд та поліція тільки оберігає масові студентські демонстрації та прояви.

«Зараз більш ніж коли-небудь ми відчуваємо, що таке — бути справжньою людиною, а мій великий досвід підтверджує що люди мають набагато більше впливу, ніж самі про це думають. Наша робота є спротивом загальному злу, вона демонструє що свобода не має кордонів, а людські цінності є універсальними для кожної нації. Що правозахисники будують невидимі горизонтальні зв’язки у своїх спільнотах, для того, щоб захистити людей там, де якийсь «монстр» знову править. Та хто рано чи пізно програє. І тоді запанує світло та мир»,-  заявила пані Олександра у своїй промові на спеціальній пресконференції 8 жовтня, присвяченій лауреатам Премії миру цього року..

Під час ексклюзивного інтерв’ю з Олександрою Матвійчук для  Destinations, нобеліатка відповідала на наші питання:

  - Пані Олександра, чи вистачає звичних юридичних термінів аби описати що відбувається в юридичній площині порушення прав українців сьогодні?

 Потрібно називати речі своїми іменами — Росія використовує воєнні злочини як метод ведення війни, цілеспрямовано знищують житлові будинки, школи, садочки, церкви та музеї, цілеспрямовано тероризують населення на окупованих територіях. Ми фіксуємо вбивства, зґвалтування, катування, викрадення. Росія хоче подолати спротив та окупувати країну через невимовний біль цивільного населення. Вище керівництво рф, путін та його оточення відкрито заявили про умисне знищення критичної цивільної інфраструктури. Це тероризм. Потрібно називати це саме так.

- Які важливі на вашу думку прояви відповідальності українського суспільства? Чи є трансформація цієї якості?

 Я маю розказати один важливий життєвий урок, який я отримала в часи Революції Гідності — тоді ми запустили ініціативу «Євромайдан SOS» що об'єднала велику кількість людей для надання юридичної правової допомоги учасникам протесту по всій країні. Ми працювали 24 години на добу, через наші руки проходило сотні побитих, заарештованих, підданих катуванню, звинувачених у сфабрикованих кримінальних та адміністративних справах. Тоді ми боролися проти всієї державної машини, які намагались знищити мирний процес навіть фізично. Але наші волонтери, наші юристи боролися дуже чесно за кожну людину, за кожен процесуальний засіб. Та найважливіший мій життєвий урок полягає в тому, що навіть коли у нашій боротьбі, здається, навіть немає сенсу — треба продовжувати чесно боротися за свободу та права людини. І результат, неочікувано, але з’явиться.

- Що має силу в боротьбі за свободу та права людини, ви як ніхто можете сформулювати це.

Я пам’ятаю як до вторгнення, міжнародні оглядачі, політики, вірили що наша Україна не зможе опиратися "другій армії світу" і я говорила своїм колегам з України та закордонним партнерам про те, що вони занадто довго живуть в країнах розвинутої демократії, вони мають звичку, що у разі складних викликів існує доволі стабільні демократичні інститути, які ці виклики долають. Ми, в Україні, ніколи не мали такої розкоші. Тому і випадку загрози точки кристалізації виникають не тільки в органах державної влади, і у всіх сферах громадського суспільства. Україні це нація самоорганізованих людей. І ми вже довели що люди важливіші за будь-які армії.»

Фото зі сторінки Олександри Матвійчук у Facebook