В УПЦ (МП) часто посилаються на звернення митр. Онуфрія на початку війни, де він закликав до захисту України та звернувся «до Президента Росії негайно припинити братовбивчу війну». Так, закликав, це правда. Але іронія в тому, що з кожним таким посиланням лише підкреслюється одиничність, виключність цього тексту та нездатність власного предстоятеля: за півтора роки інших подібних текстів, на які б можна було посилатися, просто немає.

Протиріччя і нещирість 

Текст митр. Онуфрія був фактично дезавуйований за декілька днів зверненням Синоду УПЦ (МП) за підписом того ж митр. Онуфрія, про яке «чомусь» бажають не згадувати. Нагадаю, там проводилась теза про «дві сторони протистояння» і замість звернення до агресора негайно припинити розпочату їм війну, з’явилося звернення до «обох сторін»:

• «війна прийшла на нашу рідну українську землю» (звідки прийшла – невідомо, може Держдеп винен);
• «тривають бойові дії між військами Російської Федерації та Збройними Силами України» (напевно, щось не поділили між собою);
• «звертаємось до Президента України Володимира Олександровича Зеленського та Президента Російської Федерації Володимира Володимировича Путіна» (причому, згідно з традицією риторики, перший адресат має більшу відповідальність, ніж другий);
• «гріху збройного протистояння двох наших братніх народів» (тобто, ніхто ні на кого не нападав, немає нападника та жертви, агресії та захисту, просто «протистояння», щось не поділили між собою).

Отже, за півтора роки війни це звернення митр. Онуфрія лишається єдиним, та й те швидко дезавуйованим власним Синодом. Проте є безліч текстів митрополита, де він навмисне вводить формулювання, що дають можливість для протилежних трактовок, де ворог не називається, дії Росії [прямо] не засуджуються,  де він закликає українців до «смирення» у відповідь на агресію, руйнування та вбивства (але чомусь немає закликів до смирення при переході громад в ПЦУ).

Нічого не змінилося

А ще маємо схвальні звернення до окупантів, Кирила Гундяєва (очільника російської православної церкви) та заклики берегти єдність з МП серед власного єпископату та навіть членів Синоду без жодних(!) засуджень чи навіть зауважень з боку митр. Онуфрія. Численні заяви єпископату та членів Синоду про те, що «нічого не змінилося», що УПЦ має той самий статус, що і раніше. Друга людина в УПЦ (МП), керуючий справами митр. Антоній Паканич за півтора роки війни жодного(!) разу не засудив ані агресію РФ, ані Кирила Гундяєва (на відміну від постійних засуджень української влади, Заходу та ПЦУ). І ось, від імені УПЦ (МП) він виступає зі заявою, де фактично стверджує, що УПЦ є саме МП і не уявляє себе поза МП в діях, думках чи світосприйнятті, а будь-хто, хто бажає дистанціюватися від МП, є розкольник, єретик та зрадник. І знову жодного засудження цих заяв чи навіть зауважень ані з боку Предстоятеля, ані з боку колег митр. Антонія. Все чудово та прекрасно.

Все це, з одного боку, зводить нанівець будь-які намагання притомних людей в УПЦ (МП) хоч якось змінити ситуацію в Церкві та утримати її імідж від остаточного руйнування. Будь-яка заява таких буде сприйматися лише як «приватна думка», на противагу заявам офіційних речників. З іншого, це в черговий раз ставить питання про профнепридатність митр. Онуфрія як предстоятеля чи навіть просто пастиря. Якщо такому пастирю вкрай важко навіть називати чорне чорним, і бути взірцем євангельського «ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні, а що більше цього, те від лукавого» (Мт.5:37), натомість він регулярно являє приклади текстів «від лукавого», то чи є в ньому щось пастирське взагалі? Це проста теплохолодна людина. В Святому Письмі є чудове визначення такому: «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! Та оскільки ти ні те, ні се, то вивергну тебе з уст моїх» (Одк.3:15).

Святі отці визначали теплохолодність як невизначеність, відсутність «так» чи «ні», як спробу поєднати Бога та сатану, Христа та Веліара заради власного комфорту чи іміджу. А євангелист нагадує про те, що стає з сіллю, яка втрачає солоність: «Коли ж сіль втратить солоність – ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди» (Мт. 5:13). То ж не слід дивуватися що й така сама доля спікатиме і теплохолодного Предстоятея, і теплохолодну Церкву.