ДНК нового українського кінематографа

movies

Українське кіно «навчилося ходити». Десятки українських кінорежисерів виховували "новонароджене немовля" з перших фільмів, відзнятих після розпаду Радянського Союзу - від соціальної драми "Цвітіння кульбаби" (1992) чи комедії "Вперед за скарбами гетьмана!» (1993) до сучасних документальних стрічок, які виходять на європейський ринок та вже восени з'являться в етерах телеканалів Німеччини та Франції.

За останні 10 років з'явилося багато українських знакових картин, які отримали визнання на міжнародних кінофестивалях. А з моменту, коли українці почали боротьбу за європейські цінності, з'явилися «живі» теми, котрі будуть цікавими та актуальними ще не один рік. Лише у 2014-му вийшло близько 10 повнометражних кінострічок, перший за часів незалежності України вітчизняний повнометражним мульфільм, який вийшов на широких екранах країни, ми отримали кілька десятків нагород на міжнародних кінофестивалях. І це далеко не весь перелік здобутків вітчизняного кінематографа. 

Свою роль відіграло спочатку обмеження (а з 2022 року й заборона) поширення російського контенту та медіапродукту та його демонстрації у кінотеатрах і на телебаченні. Виникла потреба знімати свої фільми та телевізійні програми. Посприяло зростанню кількості та якості вітчизняного кіно й збільшення фінансування. 

Однак вторгнення Росії перекреслило плани місцевих кіновиробників, багато з яких перші бомбардування зустріли фактично на знімальних майданчиках, майже завершуючи довоєнні проєкти. В нових реаліях повномасштабної війни частину бюджетних коштів, що передбачалися на фінансування кіновиробництва, перенаправили на потреби Збройних сил України. А комерційні гроші швидко "пішли" з локального ринку.

Війна дала українському кінематографа новий порядок денний. Утім, чим більше потерпають українські міста, тим більше режисери, сценаристи, продюсери, попри блекаути та ризики для життя, занурюються у кіновиробництво.

Водночас глибше зчитуються і переосмислюються попередні роботи. Деякі українські фільми, які відзняли у 2014-2021 роках, під час їхнього перегляду сьогодні сприймаються не лише з погляду просвітництва, а передусім як нагадування, ким є українці. Серед найгучніших прем‘єр останніх років – "Кіборги. Герої не вмирають" (2017), "Черкаси" (2019), "Захар Беркут" (2019), "Наші Котики" (2020 рік), "Мати Апостолів" (2020), "Щедрик" (2023), "Freedom on fire" (2022), "Winter on fire" (2015).

Попри зростання зацікавленості до нашого продукту через піднесення української теми головною проблемою для його просування залишається недостатній обсяг промоції. Адже сучасне вітчизняне кіно потребує популяризації не лише серед внутрішнього глядача, а й на міжнародному рівні. Хоча починатися промоція має саме з України.

Натомість етерний простір СНД й надалі заповнюють стрічки з посиленою увагою до негативних рис людини чи певного стилю поведінки, які відводяться героям фільму, що репрезентують українців. Режисери таких стрічок продовжують продукувати та поширювати невтішні для нас кліше української тотожності. У фільмах сучасної тематики, виготовлених у пострадянському просторі, все ще домінує критичне ставлення до національних вад, способу життя та світогляду. Моделі ж успішної самореалізації носіїв української ідентичності й досі є винятком.

 

Україну подають як технологічну та економічну провінцію, розсадник жіночої проституції і злочинності. Однак для Америки та Європи, попри викривлення українських реалій крізь призму подібного бачення, фільми саме такого змісту є основним джерелом інформації про Україну. Втім, режисерка документальних стрічок "Маріуполь. Реконструкція" та "Трішки чужа" Світлана Ліщинська не полишає надії змінити стереотипи в кіноіндустрії та знищити некоректні наративи, які нав'язують не тільки європейській публіці, а й росіянам.

 

Світлана Ліщинська (режисерка, Маріуполь):  "Можливо, мене хтось і осудить із українських колег, але я не втрачаю надії достукатися до росіян. Знаю, що це майже неможливо. Але якщо бодай одна-дві людини змінять свою думку чи щось відчують, думаю, це варто робити. 

До європейців інший підхід. Для них я зараз роблю фільм "Тисячолітня війна", де ми досліджуємо наративи, яким чином Росія ставала імперією, як будувалася імперська свідомість, хто написав перші тексти, хто виробив концепцію. Ми працюємо з істориками, документами. Гадаю, для європейських глядачів це буде цікаво, бо там дійсно дуже багато нових знахідок та відкриттів, які повністю руйнують міф про Росію. Його, до речі, як з'ясувалося, створили в Україні, у Києво-Могилянській академії. 

Інформаційна війна, яку веде Росія, триває століттями, і для мене це важка справа – переконати європейців, переписати історію. Тому завжди цікаво почути, чи зрозуміло ти висловлюєшся, чи зрозумілий твій проєкт, що працює, а що ні. Саме тому я у Франції обмінююся досвідом та багато чого навчаюся у європейських партнерів. Це цінний досвід, коли ти публічно демонструєш свій проєкт і маєш можливість поглянути на стрічку очима цих людей з іншим менталітетом, з іншим бекграундом. 

Напрочуд цікавою була зустріч із одним європейським продюсером, який підійшов до мене і розповів, що в його країні є люди, які і досі не ідентифікували себе, хто вони - румунці чи німці. У нас та ж сама проблема з ідентифікацією. Але я не думала, що ще в когось в інших країнах існують подібні проблеми, тож не знала, чи буде наш фільм цікавий для західного глядача. 

Так, зараз в фокусі теми українських міст і в цілому України. Але, як виявляється, оці глибші теми самоідентифікації – важливе чи ні ваше походження, етнічне коріння – цікавлять іноземців. Вони про це думають. Минуле – це така річ, якою диктатори можуть легко маніпулювати. То, можливо, варто знайти ідентифікацію не в минулому, а в сьогоденні? Ми дуже розраховуємо на те, щоб нас взяла "на борт" європейська медіаплатформа".

Одні з перших, хто відреагував на сучасну українську пропозицію на світовому ринку кіно, – одна з найпотужніших європейських медіагруп ARTE та Рада Європи. Ця медіагрупа стане "інкубатором" для понад десяти документальних проектів з України. Шляхом копродукції, попередньої покупки та простої покупки фільми фінансуватимуть ARTE France, ARTE GEIE та ARTE Deutschland на суму близько 1 млн євро. Для українських митців відкрилися можливості співпрації з багатьма європейськими партнерами ARTE: RTBF, TSR та чеськими телеканалами. За підтримки Ради Європи, Міністерства закордонних справ Франції та Українського інституту, окрім фінансування проєктів, українських документалістів супроводжуватимуть протягом усього процесу зйомок та постпродакшну.

Павло Чєрєпін (продюсер, Київ):  "Головний тренд зараз у світі – це копродукція. Ми вже маємо чудові приклади копродукції між Україною і партнерами у себе просто перед очима: від знищення крейсера "Москва" у реальному житті і до нашої теми – кіно. Все найкраще створюється у копродукції. Одна людина чи навіть представники одного культурного осередку не досягнуть такого результату, як це може зробити інтернаціональна команда, де є різні контентні ДНК, що потрапляють в один проєкт. Багато молодих режисерів, хто не знімав раніше документальні фільми, зараз це роблять – і на фронті, і в Європі. З’являється багато нових імен. Гадаю, що найбільш яскравий результат ми побачимо цьогоріч, бо проєкти почали створюватися у 2022 році, а більшість стрічок зазвичай створюється за рік-півтора. Тож цього року очікується багато документальних фільмів на тему України. 

Якщо казати про кіноіндустрію в цілому, то минулого року було багато українських прем’єр – в Канах, у Венеції в різних секціях. В умовах війни кіноіндустрія продовжує працювати ще активніше, навіть попри великі труднощі. Найбільша проблема – відсутність фінансування в Україні від Держкіно і загальна ситуація на локальному ринку. 

Основний виклик для українських кінематографістів сьогодні – знайти свою роль у копродукції, залишатися українським продюсером чи режисером. Навіть якщо зараз немає локальних коштів, треба шукати інші джерела фінансування, домовлятися з партнерами. Саме такі моделі якраз і починають формуватися наразі, коли, наприклад, український продюсер може прийти до французького телеканалу і за його гроші та в копродукції з ним зробити фільм. 

З одного боку, це проблема, але, на мою думку, її треба використовувати як бенефіт, як силу. І ми будемо розуміти, як навчитися працювати в умовах загального ринку – не локального українського, а світового. І потім, коли Україна повернеться до нормального стану, ми розумітимемо як працює світ, як працюють всі фонди. Європейські продюсери теж претендують на комерційні гроші від каналів для створення своїх документальних проектів. Вони працюють роками, розуміють свого глядача краще, ніж ми. І ніхто не поступатиметься нам своїм місцем під сонцем лише тому, що ми – українці. 

І все ж схоже, що ми "нащупали" історію, яка працює, і рухаємося нею далі .Звісно, завжди хочеться більшого результату. Ми здивували європейських партнерів якістю проектів, як і вони нас своїми стислими термінами підготовки. В такій бюрократичній історії, якою є європейська влада загалом, те, що вони у напрочуд стислі терміни провели на такому рівні івент для документалістів із України, це суперрезультат. Вони й самі кажуть, що не очікували такого від себе".

Один із найбільших масових проектів серед документальних стрічок українського виробництва створюють сьогодні в Німеччині та Франції. "Покоління Україна" – це продовження колекції документальних стрічок, що було продемонстровано в етері групи телеканалів ARTE під назвою "Покоління Африка" (Generation Africa), яка на початку 2022 року мала великий успіх у критиків та широкої публіки. Серед робіт, що було заздалегідь відібрано для українського проєкту –  "A bit of stranger" (Світлана Ліщинська та Анна Капустіна), "Another Man's Diary" (Олександр Ткаченко), "Nucemailing" (Єгор Олєсов та Павло Чєрєпін), "Intercepted" (Оксана Карпович, Giacomo Nudi) та ін.

Ще до війни на локальному ринку кіноіндустрії встигли відбутися найважливіші події, що дають всі шанси для розвитку галузі після закінчення бойових дій. Держава змінила своє ставлення до кіновиробництва і внесла доповнення до чинного законодавства, які забезпечують пільговий режим продукування та поширення національних фільмів.

Нині ж українське кіно мусить скласти нелегкий іспит у змаганні з кращими кінематографами світу. Саме нове конкурентне середовище додасть творчої енергії митцям, і ми станемо свідками нового злету нашого кінематографа. 

Єгор Олєсов (продюсер та режисер, Київ): "Навіть зараз, в умовах війни, в Європі працює не те, що "…якщо ви з України, ми поставимо вас в етер". А лише те, чи маєте дати якісний продукт на актуальну тему, який відповідає вимогам бродкастера чи закупника. "Український? Ну, ок…", - кажуть, бо зараз це та інформація, яку треба доносити. Але ніхто не купуватиме за свої комерційні гроші продукт тільки тому, що він український. Це не працюватиме у будь-якому бізнесі, бо тут усі прагматичні, вміють рахувати і розуміють, для чого вони це роблять. Тому міжнародна конкуренція для українського продукту за світові комерційні гроші – це найкраще, що може бути для наших кінематографістів для тренування та підготовки до реального життя в ринкових умовах. 

Лояльність є, але вона полягає в тому, що перед нами зараз скрізь відчинені двері. Наприклад, до війни зробити такий воркшоп для понад 20 режисерів, продюсерів, сценаристів, який нещодавно пройшов у Франції, було нереально. І навіть європейські колеги дивуються: "Як – ARTE? Ми не могли до них достукатися роками!". Тобто все це великий плюс, але наступний крок за нами. 

Якщо нам відчинили двері – ми змогли показати якість, професіоналізм, потужну креативну складову. Тоді рухаємося далі, до "наступної кімнати", де підписуються угоди і можна виготовляти продукт. Сьогодні ми маємо ці вікна можливостей, і наша задача – не проґавити їх. Скільки ще це триватиме – хтозна, можливо, півроку чи рік. Але ж ми розуміємо, що це колись закінчиться. Нам потрібно скористатися цим часом, щоб вивчити, як працює світова європейська індустрія, налагодити контакти. Зараз активна фаза, ми всі працюємо утричі більше, ніж до війни".

Fresh

Дивитися Далі

On our site we use cookies (and these are not cookies), which make it more convenient for each user. By visiting the pages of the site, you agree to our Privacy Policy. For more information on the Policy and what cookies are needed for and how you can stop collecting cookies, click here.

Ok